Кияни 5 Vymir випускають другий повноформатний альбом «Нові Імена». Його випуск та створення пов’язані з масштабною історією перетворень та переосмислень гурту як такого. Що ж, 5 Vymir скинули обладунки та вийшли у світ тільки в кольчугах — значно ближчі, зрозуміліші та простіші, але з меншим шармом та естетичним катарсисом. Що нового в альбомі «Нові Імена» від гурту, який задля його створення зачинився на тиждень у хаті під Києвом — як то кажуть, у найбільш далекий і глухий кут своєї кімнати?

За київськими інді-рокерами 5 Vymir уважно стежать після випуску дебютного «Містолінія» у 2014 році. Їх перший альбом тонув у смутку урбану, а музика хлопців тонула в залі клубу Sentrum, коли доходило до концертної діяльності — чи то в синтезі зі струнним ансамблем, чи то під час презентації максі-синглу «Вічність». Це не були переповнені публікою зали, здавалося, що квартетові завжди чогось не вистачає — і зовсім не рятувала та красива картинка бойз-бенду інтелігентних хлопців.

Вихід «Вічності» показав їхній новий, як тоді здавалося, рівень. Музиканти явно стрибнули вище голови, щоб довершити своє звучання, яка стало ще впізнаванішим. До речі, саме тоді, навесні минулого року, цілком логічним кроком був вихід другого повноформатника — уже восени. Але щось пішло не так, і «Нові Імена» виходять тільки 12 квітня 2017 року.

Далі була хата за Києвом, де хлопці провели тиждень наодинці із собою та альбомом, що писався заново. Щось готується, і всі це відчували — коли з’явився анонс презентації альбому (знову ж таки у Sentrum) у кольорах фломастерів Юри Боруцького із гурту Oh, deer!, який нещодавно почав малювати скетчі, мало хто підозрював, що скетч — це про альбом «Нові Імена». Простий та яскравий, грубий та виразний.

Постер київського концерту-презентації альбому «Нові Імена»

Перше, що одразу помітно — це звучання альбому. Якщо це рука Петра Чернявського, що спродюсував уже немало робіт українських артистів, як і свій дебютний Mojo Diet у гурті Peter and the Wolves — то вона спрямувала звук у гітарний «перегруз». Тут «жирне» звучання прийшло на заміну гітарному «льоду», який був атрибутом попередніх робіт. Його все ще можна помітити, але 5 Vymir звучать відчутно інакше.

Вадим Лазарєв і Костя Почтар знову розділяють вокальне домінування майже навпіл. Костин вокал зухваліший та впевненіший (а де це не потрібно — він тоне позаду інструментів, як у треку «Шукаю День»). Вадим артикулює свої вокальні лінії, у ньому більше мелодизму — його пісні можна віднести до тієї «повільної та меланхолійної» складової альбому. Наприклад, пісня «Чуєш» звучить як зв’язка-для-передиху між «Нові Імена» й «Ламай». До речі, у «Ламай» дуже знайомий і відбитий початковий вокальний мотив. Те саме стосується, наприклад, синті-мотиву, з якого стартує альбом — у треку «Мінімум».

Найбільша музична глибина — якщо говорити про аранжування, у треках «Ламай», «Світ» та «Фестиваль». І якщо на першій частині альбому пісні слухаються із зацікавленням новизною і треки складаються в типовий ряд композицій, то в його другій частині — більшість музичного потенціалу, той самий матеріал «для поціновувачів».

Відеокліп на пісню «Нові Імена»

Що не кажи, «Вічність» і «Холод у Волоссі» не змогли вписатися в нове звучання, та, судячи зі всього, нових 5 Vymir. Попри те вони звучать як найпомітніші хіти альбому. Можливо тому, що врізалися в пам’ять ще рік тому, але навіть центральний трек «Нові Імена» ледь дотягує до їх рівня.

5 Vymir майже не вдаються до математичних схем, які були атрибутом «Містолінії», чи навіть пісень із максі-синглу «Вічність». Вони скинули із себе цей інтелігентний тягар, тут немає надскладних для розуміння композицій. Дуже дарма: очікуючи якогось брейку чи будь-якої зміни, бридж переходить у приспів, за ним соло, і так далі, за типовою схемою. Це можна прочитати тільки як намагання спроститися, щоб стати ближчими до ширшої аудиторії. Однак «де тепер твій зміст?». Вони скинули свої костюми-залізні-обладунки та засвітилися на людях в одних тільки кольчугах. Такі собі хлопці з народу.

«Нові Імена» звучать як рух уперед — як мінімум, спробою експериментувати з абсолютно новим підходом. Результат не відмінний, але альбом явно не прохідний та й в українському інді-року звучить цікавіше, ніж жанрові колеги. Час покаже, наскільки «Нові Імена» були вдалим кроком, однак зараз він здається не надто переконливим у музичному сенсі, а що буде з позамузичним розумінням альбому, його філософією та підспівуванням на концертах — залишається чекати.