Звіти

Andzh. Те, що лишилося на потім

«Почнемо пізніше. Люди хочуть подивитися футбол», — зізнається Andzh, і вже у цій репліці проявляє оспівану у власній пісні властивість не поспішати зі справами. Ті, що невдовзі плескатимуть і підспівуватимуть на київській презентації його сольного альбому «Різниця», нині спостерігають за матчем «Україна — Північна Ірландія» просто з проектора в столичному «Хвильовому», не стримуючи властивих футбольним вболівальникам емоцій. За якусь годину ці люди перетворять інтимно-камерний концерт тернопільського музиканта на музичний хепенінг і проявлять себе як справжня dream team друзів, заради яких увесь світ для Анджа цілком може почекати.

Andzh

Від «авторитарного оркестру» до пластикових крапель

На порозі 20-річчя тернопільський хлопець Андрій не ганяв м’яча у дворі, бо вперше взяв до рук гітару. Ще не думав, що усьому свій час, а навіть навпаки — на нові захоплення його вистачало не більше, ніж на кілька місяців. Однак музика чомусь стала винятком із тодішнього правила. Після шестиструнної були невдалі спроби засвоїти бас та клавішні, потім з’явилися перші тексти для гурту Paparazzi, ще пізніше почалися намагання подати голос замість тодішньої його вокалістки. «У гурті я навчився командувати. У мене завжди були доволі авторитарні замашки, гітаристам це властиво. Ще нічого особливо не вмів, а вже щось із себе корчив, — розповідає Андж. — Із вокалом я й досі не дуже вправний, а якщо послухати тодішні записи — це ж взагалі жах!». Зрозумівши, хто в домі господар, музиканти змінюють назву і майже в тому ж складі продовжують виступати як «Орандж» (тобто «Оркестр Анджа»). «У нас не було жодної пісні в хорошій якості. Зате добряче поїздили і набралися концертного досвіду», — згадує про ті часи фронтмен формації.

У певний момент «Оранджу» стало затісно в межах українськомовного поп-року. Побільшало інді-інтонацій, пост-рокові інструментальні виверти взяли верх над вокалом під час живих виступів, але старій аудиторії ускладнене звучання давалося не легко. Тому Андж і музиканти створили паралельний проект Plastic Drops, який із часом своїми тягучими гітарними ковтками (за словами самих музикантів, у жанрі «пейзаж-рок») повністю вицмулив «оранджевий» сік мейнстрімового звуку, але нині теж урвав дихання через зовнішні обставини. «Ми би й далі грали, але хлопці переїхали до Львова, бас-гітарист взагалі живе в Польщі, — констатує співрозмовник. — Гурт заморожений. Ми точно будемо робити щось дистанційно, хоч і даватимемо концерти раз-два на рік. Зате я більше розвиватиму сольний проект».

Різниця в п’ятому вимірі

Київський виступ Андж розпочинає з пісні «На потім», написаної самостійно, вже в «післяоранджівський» період. «Вадік, підкрути мікрофон!» — звертається він до Вадима Лазарєва, клавішника і вокаліста київського гурту 5 Vymir, який цього вечора допомагає тернопільцю зі звуком. «Чому ти співаєш мою пісню?» — жартує із залу Костянтин Почтар, одногрупник Лазарєва, що відповідає у 5V за основний вокал і гітару. Прихильники творчості «Вимірів» знають, що Андж — їхній давній друг і за тим автор щонайменше двох композицій, які вони нині виконують — «На потім» і «Для мене». «Якийсь із мобільних операторів проводив конкурс для молодих українських гуртів. Він створив базу даних, щоб все це можна було послухати. Через неї Костя знайшов мене і написав, — розповідає Андж про знайомство із киянами. — Я віддав 5 Vymir “Для мене”, бо на той час “Оранджу” вже не існувало і ми її не виконували. “На потім” — це вже особисто моя пісня, яку я нині записав для сольного альбому. Щодо сольника…Коли Костя грав у Тернополі під гітару, я подумав, що теж так можу».

Andzh

Акустичний дебютник «Різниця» Андж називає логічним продовженням «Оранджу», адже попри дві-три нові пісні, більшість композицій із треклиста він виконував ще з гуртом. Вокал, акустична та електрична гітари, клавіші, віолончель, синти — все це Андж записував сам, послуговуючись хіба що допомогою звукорежисера Василя Кулака-молодшого. «Мода на хлопців із гітарами? То не мода, так простіше виступати, — вважає Андж. — З іншого боку, виділитися тут важче. Умовно кажучи, Саша Буль — це “ковбой”, Костя Postman — “Боб Ділан”, Make Like A Tree — такий бородатий мандрівник. Мені ще треба попрацювати над іміджем, аби мати серед них своє обличчя». А працювати є куди: восени Andzh планує взятися за другий альбом, що складатиметься з абсолютно нових композицій і поєднає акустичний софт-рок з електронними експериментами, якими музикант займається в ще одному своєму проекті — ADMNS.

Хроніка тернопільського «затворництва»

Слухати «Різницю» — майже те саме, що читати особистий щоденник Анджа. Здається, що саме в музиці він ховається від зовнішніх подразників, витворюючи там власний світ із феями, живими рослинами та несвідомими посиланнями на «кімнатне заслання» Бродського. «Насправді це все реальні історії. У мене дуже буквальні тексти, але люди чомусь починають вигадувати. Хоча так навіть цікавіше. Цим, можливо, я і беру», — зізнається музикант.

Попри бажання час від часу залишатися наодинці, Андж має чимало друзів, і столична презентація «Різниці» це переконливо доводить. Київ чи то Тернопіль — тут усі свої, з якими можна вітатися і вільно спілкуватися просто в перервах між піснями. Андж працює продавцем-консультантом у музичному магазині в Тернополі, тому повз нього проходить кожен другий місцевий музикант. Однак музична атмосфера рідного міста йому не надто до душі: «Як і будь-де, тут є гурти, які грають модну музику, каверники й олдскульні рокери. Останніх чомусь найбільше, хоча у всіх вже ніби є інтернет! Не скажу, що в музичному плані серед тернопільських на мене хтось сильно вплинув. Щоправда, з організацією виступів нам свого часу сильно допоміг гурт Nameless, завдяки якому ми піднялися. Спасибі Зоряну Безкоровайному!».

#гастролідомосіда

«Цю пісню краще грати в дві гітари», — анонсує Андж черговий трек «Женьшень». Костя Почтар одразу розуміє натяк, підхоплюючи вільний інструмент біля стіни і ритм пісні. «О, то ти маєш сьогодні скрипку!» — звертається головний герой вечора до знайомої дівчини Валерії, яка згодом теж долучається до виступу. Насамкінець разом із барабанником 5 Vymir Семеном Терещенком із маракасом у руках та учасником гурту «Лорелея» Олександром Лозовським на імпровізованому бек-вокалі біля бару вони утворюють спонтанний бенд, перетворюючи концерт на трансцендентальний джем за участю ледве не всієї публіки.

Andzh

«Я взагалі інтроверт, — розкриває карти Андж. — Коли пощу в соцмережах фотки з виступів, то використовую хештег #гастролідомосіда. От відіграю в Києві, у Рівному, і місяць із дому не виходитиму. Мені потрібен час, аби трохи перезарядитися, і це цілком нормально».

І справді, можна скільки завгодно ховатися від світу за чотирма стінами, змінювати оточення разом із планами та орієнтирами, але якщо в твоєму житті залишаються люди, які готові витягнути тебе із внутрішньої еміграції і розділити з тобою усе відкладене на потім — отже, для чогось, Андж, ти цьому світові таки потрібен. Що й казати, «з такою дружбою тут точно не заснеш».

Повний фотозвіт із концерту — у нашій галереї:

Andzh (16/06/2016 @ HVLV)

Фото — Марія Федоренко

  • 42
  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.