Iнтерв'ю

Bojevilla: скромні кроки до балансу між комерцією та творчістю

Гурт Bojevilla — нова хвиля на поверхні важкої української сцени. Вони молоді та амбіційні, попри те, що виступали всього декілька разів. Ми поспілкувалися перед прем’єрою дебютного EP «Блуд» з Артемом Міняйло («граю на гітарі, наливаю горілочку») та Володею Ямпольським («граю на горлі, ховаю людей») про майбутнє важкої сцени і місце гурту на ній, а також про співпрацю з Сергієм Любинським та найкращі важкі гурти України.

Bojevilla

——— Ви почали грати у 2016. Тобто ви входили у весь рух і тусівку, слідкували за сценою і розуміли, що куди іде. Куди зараз рухається важка сцена? Чи можлива революція важкої сцени сьогодні?

Володя: В Україні це можливо. Останнім часом музиканти почали видавати більш якісний продукт.

Артем: Те, що записи стали якіснішими — це правда, але мені здається, що проблема полягає в тому, що багато хто переходить на англійську і втрачає суть. Як казав Вася Прозоров (гурт «ТОЛ» — ред.): «Зараз багато людей кричить, тільки не знають, чому». В мене складається враження, що багато гуртів, які співають англійською, ніяк не чіпляють якісь почуття. Справа не в розумінні тексту, а в самій подачі. І я не розумію, чому вони кричать. Ледь не на кожному концерті ми – єдина група, яка співає українською. Навіть російською ніхто не співає.

Bojevilla

——— Megamass трансформуються в українськомовний гурт…

А.: Megamass мені подобались зі свого другого альбому і вони завжди були щирі. В них була тема батьківщини ще до всіх трагічних подій у країні. На українську вони перейшли (як вони сказали в інтерв’ю) тому, що в Орєха (вокаліст Megamassукраїнською краще виходить співати і писати тексти. Але немає якоїсь бази для того, щоб важка музика «вистрелила» — є окремі 5 команд у Києві, у деяких містах ще по одній.

В.: Команд багато, але є 5, які найчастіше зустрічаються у фідстрічці.

А.: Чому в 2008 «ТОЛ» збирали тисячу людей в Полтаві, а останній концерт «ТОЛ» і Megamass у 2012 зібрав десь 250 людей? З того моменту нічого не змінилося, і, мабуть, стало ще гірше. Люди мало ходять на концерти, а гурти перестали їздити у тури.

——— Чому на концерти менше людей приходить? З чим це пов’язано?

А.: У цьому і питання. До 2010, коли інтернет не був так розповсюджений і не забирав більшу частину життя, було менше гуртів і менше можливостей поїхати до Польщі на умовний концерт Dillinger Escape Plan. Я з Полтавської області, і мій брат привозив мені з Харкова на флешці музику, яку міг дістати. В мене не було вибору, що слухати. А зараз вибір величезний, і рок-музика, на мою думку, вже трошки відійшла на другий план. Зараз немає традиційних субкультур, а у минулому, якщо ти рокер чи емо-бой, ти у будь-якому разі підеш на концерт гурту, що презентує твою субкультуру, незалежно від того, подобається це тобі чи ні. І ще немає нормального менеджменту. В деяких гуртів є концертні директори, але загальна концепція відсутня, крім «записуємо альбом — випускаємо»Глобального концепту немає.

Bojevilla

——— Існування якоїсь концепції та ідеї у гурту означає погляд у майбутнє, певний стратегічний план. Яке майбутнє важкої сцени ви бачите і яке ваше місце у ньому?

А.: Гурт збирав Володя, він краще розповість.

В.: Я взагалі планував стати відомим в межах країни. Команду я збирав більше двох років. Паралельно писав тексти, тобто набирався якийсь матеріал. Знайшлися люди.

А.: Я прийшов до гурту насамперед через те, що мені були дуже близькі емоції матеріалу, який я почув. Нас часто порівнюють з «ТОЛ», «Злам». Це музика людини у повній темряві, яка намагається знайти вихід, якого немає. Я хочу зламати те, що люди не ходять на концерти, тому ми зараз плануємо тур на жовтень. Ми плануємо використовувати інструменти поп-індустрії – рекламу, шум у медіапросторі. Тобто, ми намагаємось виходити за рамки того, що ми суворі рокери-металісти. У нас на концертах шоу, яке в принципі може бути цікаве і людям, які це не зовсім розуміють. Можливо, після цього люди зацікавляться і почнуть слухати таку музику. Влітку ми грали у барі «Хвильовий», у дворику, разом з 4-ма гуртами, і жоден з них не грав навіть щось наближене до такої музики, як у нас.

В.: Всі гурти різні по стилю були.

А.: За реакцією людей, які вперше нас чули, і не слухали таку музику, ми зрозуміли, що нам вдається робити шоу, на яке цікаво дивитися. На це ми і робимо ставку. Ми хочемо займатись тим, чим займається кожна група – записувати музику та виконувати її наживо.

Bojevilla

——— Можна записати 1, 2, 4 металічних альбоми, додати туди якихось елементів, але музика цікавішою від цього не стане. Можна потрапити в пастку жанру і залишитись у рамках одного стилю.

А.: Взагалі цього ніколи не боявся, тому що навіть ці 5 треків різні. Одна пісня була написана десь у 2010–2011 році, інша – рік тому. В кожного з нас є свої вподобання в музиці. Але ми усі слухаємо гурт «Злам», до прикладу. Я слухаю хіп-хоп, Андрюха інколи слухає поп-музику.

В.: Віталя, басист, слухає в нас «рускій рок», але ми потроху відучуємо його.

——— Ви розповідаєте про те, що ви слухаєте. А що ви будете генерувати у майбутньому?

А.: Коли я зібрав перший гурт, ми грали криворукий гаражний панк. У другому гурті я грав мазафаку початку 2000-их. Потім був ще один гурт, де проводились якісь музичні експерименти. Я приїхав у Київ, ми пробували грати щось на кшталт «Димної суміші». Я не хвилююсь, постійно все змінюється, ти відкриваєш для себе нові групи, які тебе надихають. Я вважаю, що основа залишатиметься. А з приводу того, що ти кажеш, що це все метал… Ось Enter Shikari у 2006 випустили DIY-кліп Sorry You’re Not a Winner, а потім до 2012 року по всьому світу з’являлись гурти-копії. І вони зробили насправді щось нове – кор-музика у поєднанні з електронікою. Цього раніше не було ніколи.

Bojevilla

——— Це все зрозуміло, та чи не станете ви машиною з виробництва одноманітного контенту? Як ви бачите свої експерименти?

А.: Музику не продумаєш. Музика повинна залишатися щирою і нести чисті емоції. Ми зараз працюємо над новим треком, який вже відрізняється по музиці від того, що ми робили. А по тексту він буде ще зліше. Продумувати наступний альбом… Спочатку його потрібно написати. А потім вже треба його аналізувати і думати, куди він нас веде.

——— У вашому поточному альбомі чутно вплив гурту «ТОЛ», особливо у вокалі…

В.: «ТОЛ» я почув десь у 2005 році. До мене у село на Черкащині потрапила флешка з 4-ма демками. Мені друг дав послухати. Я послухав і подумав: «Що це за фігня така?». А потім слухав його далі. Ну село, що там слухати? Я ріс на Rammstein. А потім мені просто зірвало дах. Коли слухаєш музику без зупинки, то починаєш розуміти тексти. «ТОЛ» дуже сильно зламали мій внутрішній світ і бачення музики. Після них я почав грати на гітарі, співати. У музичних школах не вчився, захотілося показати свої переживання.

А.: Я почув їх досить пізно, десь у 2009 році. Мій старший брат їх слухав. «ТОЛ» — це гурт, який ламає твоє бачення світу, показує, що все не так гарно та прикольно. У мого брата на нозі татуювання — лого «ТОЛ». Другий концерт у моєму житті — це був саме концерт «ТОЛ». Для мене ці люди були кумирами. Їх останній ЕР я вважаю одним з найкращих релізів, які виходили в Україні взагалі.

——— Розкажіть, як ви потрапили до Сергія Любинського.

А.: Нам допоміг Саша Ульянкін з гурту Fazzer. Ми скинули йому демку, він її передав, потім ми дізналися, що Сергій Любинський нас запише. Коли ми писали сингл, було страшно, тому що не було досвіду, до того ж, у технічному плані до нас були запитання. А Любинський — це людина, яка хоче все зробити ідеально.

——— Як сильно Сергій Любинський вплинув на звучання альбому? Чи багато він брав на себе?

А.: Максимально.

В.: Він не та людина, яка питає про щось. Він більше перед фактом ставить. Це грубо я сказав, але якось так.

А.: Взагалі, ми оговорювали деякі моменти, і коли він пояснював своє бачення, я розумів, що це правильно. Гітару, на якій зараз граю, я придбав за його рекомендаціями. Сергій допоміг з аранжуванням та удосконаленням партій. Рома Бондар, саунд-інженер, теж зробив помітний вклад. Це ті люди, які працюють насамперед на результат, а не на гроші. До речі, коли ми говорили про майбутнє української важкої музики… Тусівка одна, і вони все круто роблять, але мені здається, що якби було більше свіжої крові, все було б краще. Я сподіваюсь, що «Покруч» колись зіграють живцем.

Bojevilla

——— Які сучасні українські гурти ви вважаєте найкращими без жанрових підв’язок?

А.: «Покруч», Megamass. Не скажу, що трек у новому складі мені дуже сподобався, але як тільки вони дадуть концерт, я одразу куплю квиток. Psionic Arc. По-перше, кожен з музикантів фірмач. З Артемом Проновим я познайомився недавно і стежив за ним як за фотографом ще з 2010. Але коли побачив його на сцені, то зрозумів, що він і тут крутий. Найбільш очікуваний альбом для мене в Україні — це альбом Psionic Arc. Ще Maloi, Yah, Knifeman, 5 Vymir, «Курган».

В.: The Nietzsche мені подобаються в музичному плані. Мені більше, ніж Septa, вони подобаються.

А.: Євгену Тимчику я взагалі дуже респектую за його роботу. Septa був першим гуртом, який вийшов на медіапростір і про який почали писати різні портали.

——— Де місце гурту Bojevilla — в андеграунді чи мейнстрімі?

А.: Не хочеться робити так, щоб усі думали, наче ми дуже жорсткі рокери. Головне — емоції, які несе музика. Звичайно, люди, які слухають «Время и Стекло», простіше дивляться на світ. Але є величезна аудиторія, яка з дитинства не слухала Korn, Sepultura чи ще щось, але ті емоції, які ми несемо, будуть їм близькі. Ставку робимо на те, що люди будуть сприймати саме емоції. Для мене андеграунд — це, наприклад, бар «Кощей», там своя тусівка.

Bojevilla

——— Ви націлені грати для себе чи для заробітку?

А.: Потрібно хоча б трошки відбити грошей, які ми вклали у музику. А взагалі для мене концепція правильної творчості у сучасному світі — це коли ти робиш те, що подобається, намагаючись вже потім це продати.

В.: Я не думаю, що на нас чекає якийсь високий рівень. Було б добре, якби музика сама себе відбивала в плані коштів, щоб не тягнути гроші з сімейного бюджету туди. Заробляти музикою на свою музику.

А.: Але в Україні, мені здається, такої схеми не існує. Я закінчив музичне училище у 18 років, і зрозумів: в мене є музика, і є робота для того, щоб забезпечити заняття музикою. Про комерційну музику можна сказати, що це та музика, у процесі написання якої людина думає: «Якщо я зіграю цю ноту в цьому місці, тоді до мене на концерт прийде на 50 людей більше». Тобто, хотілося б комерційного успіху, але це не стосується написання музики і творчості.

Більше фото тут:

Bojevilla Interview

Фото: Максим Сердюк

  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.