Індустрія

Смерть концертної афіші або особливості промоушену в Україні

Якось я допомагав із організацією виступу харків’ян ZRADA у Житомирі. До концерту було кілька днів, а у події досі не було афіші. У найближчому магазині я купив набір фломастерів і намалював Володимира Гройсмана. Кого ще зображати на постері гурту із такою назвою!? Згодом я зробив фан-афішу для одного львівського концерту, який збирався відвідати.

Після цього за кілька місяців я вже намалював одинадцять постерів для подій у восьми різних містах. А потім в один момент запит пропав. Так закінчилася моя кар’єра художника концертних афіш.

Постери Юрія Бондарчука

П’ять років тому для журналу «Більше» я вже готував схожий матеріал, який називався «Культура афіш». У тексті були зібрані короткі коментарі шістьох українських художників, які малювали концертні постери. Тоді, у 2013-му, ми зійшлися на тому, що культури афіш як такої в Україні досі немає, але все ж виділили позитивні тенденції у сфері концертного постера — використання «мистецького» підходу до створення афіш, постійна співпраця організаторів із певними ілюстраторами, створення впізнаваних стилів тощо.

Приблизно з 2013 року мистецтво концертних афіш в Україні почало занепадати. Із розповсюдженням соцмереж традиційні способи просування подій поступилися місцем поширенню інформації в мережі. Деякі концертні організатори зараз навіть не намагаються зробити афішу, натомість вони вкладають гроші у рекламні пости. Але є й такі, хто досі переживає за долю концертного постера.

Я поговорив із різними людьми з української музичної сфери — організаторами, художниками та музикантами. Дізнався про їхнє ставлення до плакатів та досвід їх розклеювання на вулицях, спитав про актуальність «фізичних» афіш та доречність «мистецтва» в івентах соцмереж, а також обговорив інші можливі способи інформування людей про культурні події. Цим текстом я намагаюся розібратися, у якому стані зараз перебуває мистецтво афіші, і зрозуміти, чи можна констатувати смерть концертного постера в Україні.

Як мінімум, це красиво

Перші концерти Саша Гриневич почав організувати у 2007 році в Дніпрі. Інформацію про події розповсюджував за допомогою розклеювання афіш. У кількох друзів Саші була можливість безкоштовно друкувати чорно-білі постери формату А4. Втім, навіть із доступом до «шарового» принтера кількість афіш все одно була обмеженою, тому постери вішали лише в центрі міста та біля навчальних закладів. Але у площині охоплення аудиторії, організовані Сашею події начисто програвали недавно створеному духовному центру «Відродження». Команда Володимира Мунтяна серйозно підходила до питання порятунку душ дніпровських грішників і могла дозволити собі заклеювати цілі багатометрові стіни кольоровими плакатами формату А0.

Понад шість років Саша організовує концерти в Києві, останній рік — під вивіскою tikai. Завдяки цій букінг-агенції столицю відвідали King Dude, Drab Majesty, The Underground Youth та Ієн Свеноніус зі своїм проектом Escape-ism. Саша досі практикує розклеювання афіш перед власними концертами і вірить, що повісити красивий плакат у дружньому закладі — все ще хороший спосіб зацікавити цільову аудиторію. Але найдієвішим способом розповсюдити інформацію про концерт Саша називає роздачу листівок, адже вона передбачає живу комунікацію з людьми: «Це потребує багато часу та зусиль, але в умовах інформаційного шуму це, можливо, єдиний шанс достукатися до людей. Існує ймовірність, що фейсбук зі своїми очманілими алгоритмами полетить псові під хвіст, і усім доведеться освоювати нові та старі інструменти, у тому числі й в оффлайні. Як мінімум тому, що це красиво».

Саша впевнений, що концертний плакат, є не тільки маркетинговим інструментом, а й окремим художнім жанром зі своїми легендами та геніями. «На великих фестивалях майже завжди можна знайти намети художників, які продають свої афіші. Навіть на ті концерти, що відбулися п’ять років тому. У подібних речей нема терміну придатності, з віком вони стають все ціннішими. На жаль, в Україні ця культура практично відсутня».

Людям завжди будуть важливі спогади

На думку Саші, зараз афіша поступається своїми основними функціями перед цифровими маркетинговими засобами і поступово помирає: «Організатори досі роблять афіші, але, швидше, за інерцією, без творчості та винахідливості. Беремо фотографію артиста, додаємо зверху логотип чи назву групи якимось стандартним шрифтом та інформацію про місце і дату проведення — афіша готова! Можна обійтися й без неї, якщо проплатити онлайн-рекламу. В такому випадку достатньо просто зробити «кавер» для події у фейсбуці. Мене дещо дивує подібний конвеєрний підхід до речей, які, по ідеї, мають щось означати для людей. Якщо концерт дійсно крутий, я захочу залишити на пам’ять надрукований плакат, аби згадувати, як з ми з кентами розганялися під входом, що неслося на самому виступі або як ми висіли після нього. А якщо ти приїхав на івент з іншого міста чи країни, то афіша може стати ще й цінним трофеєм. Людям завжди будуть важливі спогади».

Саша — один з небагатьох українських організаторів, який співпрацює з художниками і для кожного свого концерту замовляє унікальну афішу. Він не ставить жодних вимог перед ілюстраторами, надаючи їм повну свободу у творенні. На афіші потрібно вказати лише інформацію про сам концерт, а усе інше — на розсуд художників.

Саша працює з кількома «підрядниками», але найбільше йому подобається кооперувати із дизайнеркою Лєрою Гуєвською. Саме її роботи вже понад п’ять років використовуються в якості афіш для більшості концертів, організованих букінг-агенцією tikai. До створення кожної афіші Лєра підходить по-особливому: «Я шукаю образ, який найкраще передасть, що людина побачить чи почує на концерті. Візуалізую музику, так би мовити. Звичайно, намагаюсь не повторюватися і малювати кожен раз інакше, адже це ще й постійний пошук та експеримент. Я люблю catchy постери: з великими нахабними шрифтами, летерінгом, кольоровими деталями, сітками та геометричними структурами, неправильними композиціями (якщо взагалі є поняття правильної)».

Кілька років тому, вештаючись територією фестивалю Primavera, Лєра натрапила на довгі ряди різноманітного мерчу, були там і постери. Кількість афіш була величезною, у багатьох з них був особливий дизайн, не схожий на класичний попсово-фестивальний. Дівчата з голландської студії, чиї постери сподобалися Лєрі найбільше, розповіли їй про шовкотрафаретний друк, офіційні та неофіційні постери для музичних гуртів та фестивалів і колекціонування афіш.

Люди готові заплатити за постер 25–30 євро, і для них це нормально. Побачивши це, ми мріяли, аби подібна культура існувала і в Україні

Після того, як фонд «Ізоляція» переїхав у Київ та відкрив майстерні для креативної спільноти (у тому числі й майстерню з шовкотрафаретного друку), Лєра власноручно створила перший тираж своїх афіш для реюніон-концерту хардкор-панків Woundead. Неочікувано для дизайнерки усі надруковані постери (хай і не надто багато) розкупили під час концерту. Відтоді Лєра тиражує кожну свою афішу, однак каже, що не вкладає у цю справу жодної особливої ідеї чи місії. Продаж афіш на концертах вона розглядає як ще один спосіб оффлайн-спілкування та отримання реального фідбеку від «живих» людей.

Постери Лєри Гуєвської

 

На культуру афіш в Україні Лєра дивиться реалістично: «У нас поки немає культури придбання постерів за 100 і більше гривень. Але це, скоріше, тому, що не всі розуміють вартість часу дизайнера, вартiсть друку та взагалі вартість людської інтелектуальної праці. В українських художників, графіків та ілюстраторів все добре, навіть чудово. Та було б круто, якби більше промоутерів та організаторів зверталися до них. Або навпаки. Я бачу проблему лише в комунікації». Окремим важливим питанням Лєра називає оплату праці.

Чи є сенс вкладати в арт?

Промо-агенція Fight Music раніше тісно співпрацювала з художником Олександром Дойковим. Зв’язка «організатор-художник» функціонувала у їхньому випадку як ні в кого іншого — неповторний стиль афіш Олександра створив для агенції гарну візуальну впізнаваність. Достатньо було одного погляду на плакат, щоб ідентифікувати організатора та за самим лише зображенням зрозуміти, що за концерт планується.

Однак співпраця Олександра із Fight Music помітно зменшила оберти. Оформленням афіш Олександр завжди займався в якості хобі, а оскільки воно вимагає багато часу, художник припинив робити концертні плакати на користь своєї основної професійної діяльності. За майже чотири роки (2015–2018) Олександр зробив для агенції всього три постера.

Щоб займатися постерами професійно, потрібно мати ринок, на якому можна продавати такі послуги. В Україні, на жаль, це нікому не потрібно.

За словами Олександра, він завжди радий повернутися до афіш, але їх створення на належному рівні потребує особливих умов: «Щоб займатися постерами професійно, потрібно мати ринок, на якому можна продавати такі послуги. В Україні, на жаль, це нікому не потрібно. Звичайно, при бажанні і належних професійних якостях, можна було б працювати з закордонними замовниками, але, щоб добре набити руку та заробити собі ім’я, треба тривалий час посидіти голодним».

 

Постери Fight Music

 

Після припинення кооперації з Олександром постери концертів Fight Music візуально стали набагато «простішими». У більшості випадків тепер афішами агенції слугують фотографії музикантів із інформацією про подію. Організатор Євген Файт зазначає, що концертні постери (особливо ті, що висять на вулицях) мають бути простими, щоб люди мали змогу швидко ознайомитися із інформацією.

Плакати, що виглядають, як витвори мистецтва, найчастіше погано виконують свою інформаційну функцію. По них складно зрозуміти, що, де і коли має відбутися.

Євген не вважає, що мистецтво концертної афіші в Україні померло, але називає причини його занепаду: «Хтось з організаторів не має часу заморочуватися над афішами при великій кількості подій, комусь артисти надають вже готову графіку для візуального супроводу концерту (в тому числі й для афіш). Крім того, «візуально складні» постери можуть частково не сприйматися користувачами соцмереж, адже там існують обмеження розмірів і форматів. Втім, ніхто не забороняє вигадати щось цікаве для шапки події у фейсбуці чи розмістити афішу окремим постом».

Як і більшість людей зараз, Олександр Дойков дізнається про майбутні концерти із соцмереж. Просування подій в інтернеті, на його думку, мало би звільнити афішу для арту, адже уся інформація й так буде розміщена поряд на сторінці івенту. Але ця можливість нівелюється при друці. Найчастіше українські організатори та гурти не мають бюджету на хороший широкоформатний друк концертних плакатів, а роздруковані на листках формату А4 або А3, вони втрачають місце для арту — аби його вистачило для назв гуртів та логотипів спонсорів. Ці ж версії афіш кочують потім соцмережами, а на екрані смартфону арт особливо не роздивишся. «То чи є сенс у нього вкладатися взагалі?» — запитує Олександр.

Для тих, хто в темі

«Концертні постери втрачають свою актуальність», — вважає Владислав Антонов, засновник агенції icecream Promo. — «Заходячи на івент у фейсбуці, люди не вглядаються у картинку, а шукають потрібну інформацію про подію».

Icecream Promo займаються організацією концертів та вечірок в Києві та періодично влаштовують тури для закордонних гуртів найбільшими містами України (Львів, Харків, Дніпро, Одеса). Події агенції часто взагалі залишаються без «класичної» афіші, а на місці обкладинки зустрічі у соцмережах публікується лише фото музикантів. Подібні пости із фотографіями використовуються і при подальшому просуванні події в мережі. На користь обраного візуального стилю Владислав наводить приклад концертного сервісу Concert.ua, які відмовилися від використання постерів в якості обкладинок подій на своєму сайті.

Всі ці афіші сукупно виглядають доволі безглуздо, а красиве фото разом із детальною інформацією в зустрічі — акуратно та цілісно.

За словами Владислава, Icecream Promo — це концерти для тих, хто в темі. Найчастіше люди, що приходять на події, вже знайомі і з творчістю музикантів, і з діяльністю агенції. Дуже рідко на концерти потрапляють випадково, з вулиці.

Просування інформації про події Icecream Promo відбувається виключно за рахунок рекламних постів у фейсбуці та інстаграмі, найкращий відгук приходить із останнього. Хоча ще до минулої осені агенція віддавала перевагу рекламі у VK, але після блокування мережі в Україні довелося знизити використання цього ресурсу до мінімуму: «Люди втомилися від VPN і довгих завантажень, тому українських юзерів практично нема у VK».

На думку Владислава, у великих містах можна легко обійтися без використання зовнішньої реклами. Винятком є лише Одеса в літній період, оскільки в місті в цей час багато туристів, і не усі вони перевіряють соцмережі під час відпочинку. Роздачу флаєрів чи розклеювання афіш в якості промо Владислав вважає зайвими, адже це може привернути увагу людей «не в темі».

У маленьких містах найкраще працює маркетинг «з уст в уста». Учасниця гурту Zapaska Яна Шпачинська каже, що інформація про події в Кам’янці-Подільському поширюється серед друзів у месенджерах. Вуличні афіші тут мають невеликий вплив. Частково через те, що в місті в принципі мало що відбувається, а частково через суперництво за місце на дошках оголошень — вже наступного дня плакат, швидше за все, заклеять «кредитами» і «купуємо волосся».

На власному досвіді Яна знає, що кількість чи розміри розклеєних афіш не завжди пропорційні кількості відвідувачів на концерті. Але задля заспокоєння перед кожним своїм виступом Zapaska звертають увагу на те, чи висить афіша при вході до клубу. Раніше вони навіть колекціонували ці плакати.

Усі доступні канали

Учасники 5 Vymir досі збирають плакати із власних виступів. Гітарист гурту Костянтин Почтар називає це ритуалом із далекого минулого:«Мені подобається мати згадку про концерт, яку ти можеш тримати в руках. Але і постер, і паперовий квиток поступаються своїм електронним аналогам, використання яких на сьогодні є зручнішим».

Костянтин говорить, що концерт починається не в залі, коли група виходить на сцену, а з моменту анонсу, і все, що робиться в рамках промокампанії, — це теж частина перформансу. Гурт серйозно підходить до просування своїх виступів і застосовує різні небанальні способи просування подій. Для розіграшу квитків на попередній сольний концерт 5 Vymir використали стихійне розклеювання стікерів по Києву. Участю в конкурсі вважався пост фотографії з відповідною наліпкою в інстаграмі.

На думку Костянтина, українські гурти рідко використовують вид комунікації, при якому поєднуються класичне вуличне інформування людей про подію та поширення цієї інформації у мережі.

«У нашому випадку було бажання придумати кампанію за межами інтернету. Люди на вулицях дивились не в землю і не в телефон, а роздивлялись місто, шукаючи стікери. Це наша фішка ще з часів альбому «Містолінія» — взаємодіяти з містом. Інстаграм — зручна соцмережа для піару саме таких штук. Взагалі, промо останнього концерту було нетиповим для рок-гурту: замість статей у музичних медіа була серія урбаністичних матеріалів у «нетипових» для музики ЗМІ — про життя на Академмістечку і його вплив на нашу музику на bzh.life чи про любов до тролейбусів на The Village. Це виглядає нелогічно з першого погляду, але насправді цікавий ефект дало».

Статтю про Академмістечко запостив на своїй сторінці голова НАК «Нафтогаз Україна» Андрій Коболєв, а один з депутатів написав музикантам повідомлення: «Привет! Да я тоже с Академа!».

Організаторка Ляна Мицько влаштовує у Львові події різного роду — від маленьких локальних виступів на репетиційних точках до великих міжкультурних фестивалів. У неї є домовленість щодо розміщення афіш із близько 30 закладами. Якщо подія відбувається у клубі !FESTrepublic, є змога анонсувати її через відеоролики у закладах холдингу !FEST. Масове розклеювання афіш та зовнішня реклама, на думку Ляни, підходять лише для великих подій, розрахованих на «нефейсбучних» відвідувачів. У таких випадках постер на вулиці може бути гарною заманухою і притягнути нову аудиторію, що не потрапила у таргетинг соцмереж.

Ляна залучає зовнішню рекламу і для просування немасштабних подій. Наявність цього каналу інформування для більшості концертів досі сприймається радше як хайп або тло, щоб сфотографуватися для забави. І хоч організаторка не зовсім з цим згодна, все ж намагається не перегинати.

«Наявність такого типу реклами ставить гурт на рівень інших команд чи культурних подій, які рекламуються в місті. Це теж має сенс, якщо ми говоримо, що «андеґраунд» у наш час — це умовність. Якщо потенційний відвідувач найчастіше бачить сітілайт із поп-музикою, чому в його інформаційне поле не може потрапити стонер чи панк-концерт?»

Зовнішня реклама відіграє помітну роль не тільки в інформуванні.

«Для Craft Beer & Vinyl Music Festival ми домовилися з містом і повісили на найпомітніших площах фестивальні прапори. В сукупності такі засоби дають не лише інформаційну складову, але й створюють настрій події у всьому місті».

За словами Ляни, львівські медіа не виявляють великого інтересу до культурних подій. Можливість отримати анонс на місцевих онлайн-ресурсах чи у брошурах туристичних агенцій мають лише ті події, що викликають масове зацікавлення. Однак задля поширення інформації про концерти організаторка продовжує розсилати прес-релізи та тегати львівських медійників у фейсбуці.

«Зважаючи на неоднорідність подій, які ми робимо, усі доступні канали просування є важливими. Передача інформації серед тусовки корисна, але афіші відіграють роль якщо не першоджерела інформування, тоді хоча б нагадування про подію».

Ляну дивує, що деякі концерти взагалі обходяться без афіші, адже постер — це невід’ємний атрибут події, її візуальна ідентифікація, яку не варто ігнорувати.

І наостанок

Ніхто з респондентів не погодився з фактом смерті української концертної афіші, але всі визнають існування проблем у цій сфері. Художня функція постерів відступає під впливом відносно нових способів просування подій, відтак афіші все частіше виконують лише інформаційну функцію. Організатори і музиканти насамперед звертаються до реклами в соцмережах. Поширення інформації в інтернеті розглядається як найбільш ефективне, при цьому воно вимагає меншої кількості ресурсів, ніж «традиційні» способи інформування — друк та розклеювання афіш чи роздавання листівок.

На Заході дещо інший погляд на концертну афішу: постер для події є не стільки засобом інформування, як колекційним предметом, за який люди готові платити чималі гроші. Тому художники не засмічують плакати непотрібною інформацією, а надають перевагу «мистецтву», яке хотілося б повісити на стіну, і на такий продукт є неабиякий попит.

Постери Юрія Бондарчука

 

Куратор минулорічного Roadburn Джон Бейзлі, успішний ілюстратор за сумісництвом, започаткував у рамках фестивалю виставку друкованих артворків (серед яких і концертні афіші), що показала себе дуже успішною і вже цього року її провели на рівні ключових подій фестивалю.

В українських музичних та мистецьких колах періодично ходять чутки про виставку місцевих концертних постерів. Але факт, що подібну виставку досі не провели, свідчить не стільки про відсутність художників та робіт, як про відсутність зацікавленості в українського глядача.

Читайте також велике дослідження українського люмпен-репу.

  • 179
  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.