На гребені хвилі нової української музики немає жодного хіп-хоп артиста чи гурта, відомого широкому загалу. Доки жанр стає найпопулярнішою музикою у світі, в Україні він продовжує осідати в андеграунді. Але з’явився happy kid — 23-річній хлопець із Києва, який «но я дропну альбом и я своё возьму, весь хайп и фейм, не пройдёт и года». Його дебютний кліп одразу на два треки за тиждень зібрав майже 20 000 переглядів. Ми зустрілися з Іваном aka happy kid і поговорили про стан справ в українському хіп-хопі, дебютний альбом, продакшн треків, Каньє Веста та вибором між Gazgolder чи Masterskaya.
——— Привіт. Хто ти?
Хочу відповісти, що репер, але не хочу асоціацій із тим, що є репом у нашій країні. Музику роблю й хочу, щоб у майбутньому на це питання я міг би відповісти «репер» із гордістю.
«Я — Энди Уорхол. Ты узнаешь этот стиль»
——— Ти порівнюєш себе з Ворголом. Звідки стільки зухвалості? Ти поки ніхто, але стартуєш із таких рядків.
Так а що такого? Я порівнюю наші підходи до творчого процесу, а не досягнення. Його картини часто не мають логіки, чітких сюжетів, але працюють на рівні відчуттів. Здавалось би, який сенс у банці супу? Але, дивлячись на неї, ти відчуваєш. Я хочу, щоб і моя музика працювала так.
«Я бегу быстро, будто Супер Соник, они сзади плетутся, будто толпы зомби»
——— Хто ці зомбі? Конкуренти?
Український хіп-хоп. Ярмак, наприклад. Ті представники жанру, для яких реп залишився в широких штанах, графіті, бітбоксингу та брейку. У розумінні багатьох культура хіп-хопу досі тримається на класичних чотирьох стовпах. Але ж це взагалі не актуально! Він давно вийшов на новий рівень, це інший світ, а в нас репери застрягли в минулому.
«Нахуй ваш дресс-код, нахуй Гуччи, нахуй Луи ви, нахуй прочий мусор»
——— Ти читаєш про типову атрибутику реперів із презирством, при тому сам у кліпі танцюєш у ботах Каньє Веста. Ну, таке.
Тут справа не в презирстві до типової атрибутики репера, а в неповазі до конкретних брендів. Тих, що заскочили на хвилю стріт-моди. Я не поважаю такий підхід. Люблю цей вуличний сучасний стиль, але всі ці колаби з Supreme… Це сумно. Просто поєднати два логотипи — хіба це круто? Це гнучкість у поганому сенсі. А Yeezy спочатку задавав тренди, а не ходив за ними.
——— До речі, про Каньє. Готовий посперечатися, що твій улюблений альбом — Yeezus. І взагалі Вест для тебе певний орієнтир. Чому він?
Так, це правда (сміється). Я поважаю артистів, які кожен свій альбом роблять новим. Він зі, скажімо так, «старічуль», єдиний, хто не боявся змінюватися. Кожен альбом перевертав гру й задавав тренди. Виходить альбом — й одразу можна простежити появу хвилі послідовників по всьому світу. Впевнений, що він і далі залишатиметься актуальним артистом. Поважаю його й за те, що він одним із перших додав більше мелодійності в хіп-хоп і став сміливо міксувати жанри. Ну й найголовніше — він був одним із перших, хто на своєму прикладі показав, що не потрібно бути гангстером і продавати драгс, щоб бути репером.
——— Твій звук сирий і брудний, наче демоверсія — це від Каньє чи ти спочатку до цього прагнув? Весь альбом буде таким?
Так, альбом буде таким. Ми спеціально робимо так. Я не люблю вилизаний звук. Люблю шуми, мені подобається, коли випадково записався якийсь скрип або чийсь голос, або ще щось, коли мікрофон забули вимкнути, наприклад. Це робить пісні живими. Сучасна музика — вона така зараз, «брудна», і тут справа не тільки в Каньє. Полірованність робить музику пластмасовою.
——— Що тебе привело до такого?
Музика, звичайно. Я слухаю не тільки хіп-хоп. Часто заходжу на Pitchfork, слухаю, що там нового вийшло. Так я став помічати, що всюди звучання та зведення брудне. І не тількі в хіп-хопі. Від Френка Оушена до британських електронників на зразок типу Burial. Може, тренд такий?
——— Кажуть, що автотюн усіх за*бав. Ти боїшся співати сам чи це данина поваги Каньє?
Ну, я ж не претендую на статус професійного співака. Із приводу автотюну… Мені здається, багато хто не до кінця розуміє, що це таке. Далекі від музики люди можуть переплутати різні вокальні ефекти з автотюном. А іноді він взагалі звучить так, що прислухатися треба, щоб зрозуміти, чи є там «тюн», чи ні. Є ж різні програми типу «Мелодайн», у яких вручну можна вирівняти ноти, а не автоматом, таким чином максимально приховавши «металеве» звучання в голосі. Але навіщо це приховувати? Для мене автотюн — це такий самий інструмент, як і всі інші. Якщо правильно ним користуватися, він звучатиме. Іноді він, безумовно, ріже вуха, і в російському репі багато таких прикладів, але нерідко він додає мелодійності.
——— До речі, про російський реп. Хто тобі близький?
Я в принципі не слухаю російський реп, хіба що тільки оцінюючи конкуренцію. Люблю Скріптоніта. У роботі зі звуком він найкрутіший у СНД. Oxxxymiron… Музикою взагалі не моє, але тексти й техніка — у них він майстер. «Горгород» — чудовий альбом із крутою концепцією. Правда, її можна було б і пропрацювати якісніше, а то здається, ніби йому часу не вистачало на те, щоб розкрити сюжет через щось цікавіше, ніж записи диктофона.
——— Фараон, Хаскі? Твої танці в кліпі порівнювали з останнім.
Фараон, мені здається, поки не розкрився на максимум. У тому сенсі, що в нього багато що виходить щороку, але немає фундаментального релізу, прослухавши який можна було б сказати: «Ось воно, Magnum opus». Але харизма й мелодійність є. Вірю, що в нього все ще попереду.
Хаскі… Дуже сумбурно. Мені не подобається музика, але метафори в текстах круті й образ цікавий.
——— А як щодо батлів?
Якби в мене був із кимось конфлікт, то я із задоволенням вирішив би його так. Але я не фанат. Іноді дивлюся батли, але не більше.
——— Музика чи лірика — що для тебе на першому місці?
Музика. Але я намагаюся працювати над текстами. Підбирати метафори, розкривати тему, але тільки якщо вона мені цікава. Різниця в треках на альбомі велика: там є нові, є старі (написані рік або два назад). І я відчуваю цю відмінність, де я гірше читав, де краще. Взагалі мене лякає контраст між піснями на альбомі. Завжди хочеться викинути старе й додати нове, але нехай буде так, як є. Міняти вже нічого не буду. Усе одно буде круто!
«Но я дропну альбом, и я своё возьму, весь хайп и фейм — не пройдёт и года»
——— Ти такий крутий, що хочеш забрати всю увагу на полі, де гравців немає. Я маю на увазі українську сцену. Звучить голослівно.
Так, виходить цікаво — випускаю альбом і я вже найкращий у країні у своєму жанрі. Знаєш, у треках-репрезентах завжди є такі речі, де ти просто говориш про свої прагнення різними словами. Напевно, це жанрове кліше. Та ці рядки стосувалися не тільки української сцени (тут конкурувати нема з ким), а російськомовного репу загалом. Ось там я хочу позмагатися.
——— Тобі дзвонить Баста і кличе на Gazgolder…
Дуже складно. Звичайно, я задумався б. Але я не знаю їх політики стосовно артистів. Для мене головним критерієм будь-якої співпраці є ступінь обмежень і частка відповідальності за власні роботи. Ось у T-Fest вийшов кліп на новий трек. Він хотів зробити таку попсу чи це вплив лейблу? Я не знаю. Але, наприклад, Дорн і його Мasterskaya — зовсім інша історія. Наскільки я знаю, там немає формальних договорів і зобов’язань. Це круто.
——— Український хіп-хоп. Де він? Чому андеграунд не вистрілює?
Якщо порівнювати з хіп-хопом у Росії, то, по-перше, там людей набагато більше і грошей теж. Відповідно й можливостей. Банальна вибірка — там на 30–40 артистів буде 2–3 хороших. У нас — 0.
А ще в нас багато «старичків» вариться в андеграунді, вони не хочуть нічого змінювати. Вони консерватори. Але нічого, я сам поміняю (сміється).
Повсякденні проблеми заважають. Чим нижчий рівень життя в країні, тим більше побутових проблем. Щоб займатися музикою серйозно, потрібно пройти через внутрішні й зовнішні перешкоди. А скільки з тих, хто проходить, стають дійсно цікавими артистами? Мало. Тому й хіп-хопа мало.
Та у нас більше люблять рок. Подивіться тільки на кількість рок-фестивалів і гуртів на них. «Бумбокс» і ТНМК навіть перекваліфікувалися з хіп-хопа в рок згодом.
——— А в нас взагалі є попит на хіп-хоп? Кому це тут потрібно?
Я поки тільки в загальних рисах уявляю свого слухача, але, напевно, це молоді люди, що займають протилежну до консервативної позицію.
——— Ну в нас же слухають російський реп. Ці люди напевно чекають, щоб і в нас був хіп-хоп.
Звичайно, це було б круто. Я хочу міняти хіп-хоп у країні. Я експериментуватиму, виходи із зони комфорту й відкриватиму щось нове — у музиці й у собі. Важливо не закриватися, не зациклюватися. Це стосується як артистів, так і слухачів. У нас не завжди готові відкриватися новому.
——— Усе це правильно, але будьмо відвертими: у перших двох треках тебе майже немає. Там багато реверансів і запозичень, але тебе немає. Чим здивуєш в альбомі? Не боїшся залишитися happy kid aka Kanye West?
Ну, я ж не краду. Нехай знайдуть трек, де я відверто злизав щось. Мені здається, що це нормально, коли спочатку твоя музика співзвучна з тією, що надихнула тебе. Думаю, що всі артисти проходять початковий етап, коли вони наслухалися всякого і мріють зробити щось таке ж круте. До того ж людям властиво порівнювати. Спочатку новачка порівнюють, а потім він розвивається і стає самобутнім.
Пам’ятаю перший альбом Lorde. Я там чув багато Каньє. А потім випадково побачив, що вона виконує на концертах кавери на його пісні. Усе одразу стало на свої місця. Але другий її альбом зовсім інший, не схожий ні на що.
——— А про що взагалі твій альбом?
Напевно, його можна назвати особистим альбомом, але я сам не можу однозначно його класифікувати. Та це й не потрібно — краще почути, ніж говорити. Мені важко рефлексувати на тему проблем країни. Взагалі соціальна тематика не для мене. Особисті пісні завжди були ближчими. Я люблю розкривати емоції й хочу передавати настрій за допомогою музики.
——— Ти вже думав, як подаватимеш альбом на концертах? Як щодо живого бенду?
Поки рано говорити про концерти. Але з приводу живого хіп-хопу — так, це дуже круто. Я хотів би так виступати. Але тут усе залежить від успіху: чим більшій кількості людей зайде моя музика, тим більше шансів зіграти його з бендом і зробити виступ масштабнішим, цікавішим.
Я не хочу перетворювати концерт у формат «вийшов і зачитав». Хочеться шоу. Візуальний ряд на екрані, може, щось із танцями, якийсь своєрідний перфоманс.
——— У треку ти згадуєш свій сквад, свою команду. Але в одному з інтерв’ю ти зазначив, що не всі вони в хіп-хопі. Проте все одно не покидає відчуття, що в тебе є якась тусовка, щось на зразок Jillzay Скріптоніта.
Є таке. Назвемо це творчим об’єднанням, яке поки не має назви. Серед чуваків багато хто робить музику, але ніяк не доросте до її випуску. Є Сир, із яким ми пишемо всі інструментали. Є Даня berlin — друг дитинства, теж трохи допомагав зі звуком в альбомі. Є ось він (показує на друга) — теж читає. Нас багато. Сподіваюся, треки від хлопців вийдуть незабаром, але альбом поки тільки в мене. Може, у майбутньому це теж виросте в щось значно більше, ніж такий собі «гурток за інтересами», хто знає.