Iнтерв'ю

«Я хочу міняти хіп-хоп у країні»: хто такий happy kid

На гребені хвилі нової української музики немає жодного хіп-хоп артиста чи гурта, відомого широкому загалу. Доки жанр стає найпопулярнішою музикою у світі, в Україні він продовжує осідати в андеграунді. Але з’явився happy kid — 23-річній хлопець із Києва, який «но я дропну альбом и я своё возьму, весь хайп и фейм, не пройдёт и года». Його дебютний кліп одразу на два треки за тиждень зібрав майже 20 000 переглядів. Ми зустрілися з Іваном aka happy kid і поговорили про стан справ в українському хіп-хопі, дебютний альбом, продакшн треків, Каньє Веста та вибором між Gazgolder чи Masterskaya.

happy kid

happy kid

——— Привіт. Хто ти?

Хочу відповісти, що репер, але не хочу асоціацій із тим, що є репом у нашій країні. Музику роблю й хочу, щоб у майбутньому на це питання я міг би відповісти «репер» із гордістю.

«Я — Энди Уорхол. Ты узнаешь этот стиль»

——— Ти порівнюєш себе з Ворголом. Звідки стільки зухвалості? Ти поки ніхто, але стартуєш із таких рядків.

Так а що такого? Я порівнюю наші підходи до творчого процесу, а не досягнення. Його картини часто не мають логіки, чітких сюжетів, але працюють на рівні відчуттів. Здавалось би, який сенс у банці супу? Але, дивлячись на неї, ти відчуваєш. Я хочу, щоб і моя музика працювала так.

«Я бегу быстро, будто Супер Соник, они сзади плетутся, будто толпы зомби»

——— Хто ці зомбі? Конкуренти?

Український хіп-хоп. Ярмак, наприклад. Ті представники жанру, для яких реп залишився в широких штанах, графіті, бітбоксингу та брейку. У розумінні багатьох культура хіп-хопу досі тримається на класичних чотирьох стовпах. Але ж це взагалі не актуально! Він давно вийшов на новий рівень, це інший світ, а в нас репери застрягли в минулому.

«Нахуй ваш дресс-код, нахуй Гуччи, нахуй Луи ви, нахуй прочий мусор»

——— Ти читаєш про типову атрибутику реперів із презирством, при тому сам у кліпі танцюєш у ботах Каньє Веста. Ну, таке.

Тут справа не в презирстві до типової атрибутики репера, а в неповазі до конкретних брендів. Тих, що заскочили на хвилю стріт-моди. Я не поважаю такий підхід. Люблю цей вуличний сучасний стиль, але всі ці колаби з Supreme… Це сумно. Просто поєднати два логотипи — хіба це круто? Це гнучкість у поганому сенсі. А Yeezy спочатку задавав тренди, а не ходив за ними.

——— До речі, про Каньє. Готовий посперечатися, що твій улюблений альбом — Yeezus. І взагалі Вест для тебе певний орієнтир. Чому він?

Так, це правда (сміється). Я поважаю артистів, які кожен свій альбом роблять новим. Він зі, скажімо так, «старічуль», єдиний, хто не боявся змінюватися. Кожен альбом перевертав гру й задавав тренди. Виходить альбом — й одразу можна простежити появу хвилі послідовників по всьому світу. Впевнений, що він і далі залишатиметься актуальним артистом. Поважаю його й за те, що він одним із перших додав більше мелодійності в хіп-хоп і став сміливо міксувати жанри. Ну й найголовніше — він був одним із перших, хто на своєму прикладі показав, що не потрібно бути гангстером і продавати драгс, щоб бути репером.

happy kid

happy kid

——— Твій звук сирий і брудний, наче демоверсія — це від Каньє чи ти спочатку до цього прагнув? Весь альбом буде таким?

Так, альбом буде таким. Ми спеціально робимо так. Я не люблю вилизаний звук. Люблю шуми, мені подобається, коли випадково записався якийсь скрип або чийсь голос, або ще щось, коли мікрофон забули вимкнути, наприклад. Це робить пісні живими. Сучасна музика — вона така зараз, «брудна», і тут справа не тільки в Каньє. Полірованність робить музику пластмасовою.

——— Що тебе привело до такого?

Музика, звичайно. Я слухаю не тільки хіп-хоп. Часто заходжу на Pitchfork, слухаю, що там нового вийшло. Так я став помічати, що всюди звучання та зведення брудне. І не тількі в хіп-хопі. Від Френка Оушена до британських електронників на зразок типу Burial. Може, тренд такий?

——— Кажуть, що автотюн усіх за*бав. Ти боїшся співати сам чи це данина поваги Каньє?

Ну, я ж не претендую на статус професійного співака. Із приводу автотюну… Мені здається, багато хто не до кінця розуміє, що це таке. Далекі від музики люди можуть переплутати різні вокальні ефекти з автотюном. А іноді він взагалі звучить так, що прислухатися треба, щоб зрозуміти, чи є там «тюн», чи ні. Є ж різні програми типу «Мелодайн», у яких вручну можна вирівняти ноти, а не автоматом, таким чином максимально приховавши «металеве» звучання в голосі. Але навіщо це приховувати? Для мене автотюн — це такий самий інструмент, як і всі інші. Якщо правильно ним користуватися, він звучатиме. Іноді він, безумовно, ріже вуха, і в російському репі багато таких прикладів, але нерідко він додає мелодійності.

——— До речі, про російський реп. Хто тобі близький?

Я в принципі не слухаю російський реп, хіба що тільки оцінюючи конкуренцію. Люблю Скріптоніта. У роботі зі звуком він найкрутіший у СНД. Oxxxymiron… Музикою взагалі не моє, але тексти й техніка — у них він майстер. «Горгород» — чудовий альбом із крутою концепцією. Правда, її можна було б і пропрацювати якісніше, а то здається, ніби йому часу не вистачало на те, щоб розкрити сюжет через щось цікавіше, ніж записи диктофона.

——— Фараон, Хаскі? Твої танці в кліпі порівнювали з останнім.

Фараон, мені здається, поки не розкрився на максимум. У тому сенсі, що в нього багато що виходить щороку, але немає фундаментального релізу, прослухавши який можна було б сказати: «Ось воно, Magnum opus». Але харизма й мелодійність є. Вірю, що в нього все ще попереду.

Хаскі… Дуже сумбурно. Мені не подобається музика, але метафори в текстах круті й образ цікавий.

——— А як щодо батлів?

Якби в мене був із кимось конфлікт, то я із задоволенням вирішив би його так. Але я не фанат. Іноді дивлюся батли, але не більше.

——— Музика чи лірика — що для тебе на першому місці?

Музика. Але я намагаюся працювати над текстами. Підбирати метафори, розкривати тему, але тільки якщо вона мені цікава. Різниця в треках на альбомі велика: там є нові, є старі (написані рік або два назад). І я відчуваю цю відмінність, де я гірше читав, де краще. Взагалі мене лякає контраст між піснями на альбомі. Завжди хочеться викинути старе й додати нове, але нехай буде так, як є. Міняти вже нічого не буду. Усе одно буде круто!

«Но я дропну альбом, и я своё возьму, весь хайп и фейм — не пройдёт и года»

——— Ти такий крутий, що хочеш забрати всю увагу на полі, де гравців немає. Я маю на увазі українську сцену. Звучить голослівно.

Так, виходить цікаво — випускаю альбом і я вже найкращий у країні у своєму жанрі. Знаєш, у треках-репрезентах завжди є такі речі, де ти просто говориш про свої прагнення різними словами. Напевно, це жанрове кліше. Та ці рядки стосувалися не тільки української сцени (тут конкурувати нема з ким), а російськомовного репу загалом. Ось там я хочу позмагатися.

——— Тобі дзвонить Баста і кличе на Gazgolder…

Дуже складно. Звичайно, я задумався б. Але я не знаю їх політики стосовно артистів. Для мене головним критерієм будь-якої співпраці є ступінь обмежень і частка відповідальності за власні роботи. Ось у T-Fest вийшов кліп на новий трек. Він хотів зробити таку попсу чи це вплив лейблу? Я не знаю. Але, наприклад, Дорн і його Мasterskaya — зовсім інша історія. Наскільки я знаю, там немає формальних договорів і зобов’язань. Це круто.

——— Український хіп-хоп. Де він? Чому андеграунд не вистрілює?

Якщо порівнювати з хіп-хопом у Росії, то, по-перше, там людей набагато більше і грошей теж. Відповідно й можливостей. Банальна вибірка — там на 30–40 артистів буде 2–3 хороших. У нас — 0.

А ще в нас багато «старичків» вариться в андеграунді, вони не хочуть нічого змінювати. Вони консерватори. Але нічого, я сам поміняю (сміється).

Повсякденні проблеми заважають. Чим нижчий рівень життя в країні, тим більше побутових проблем. Щоб займатися музикою серйозно, потрібно пройти через внутрішні й зовнішні перешкоди. А скільки з тих, хто проходить, стають дійсно цікавими артистами? Мало. Тому й хіп-хопа мало.

Та у нас більше люблять рок. Подивіться тільки на кількість рок-фестивалів і гуртів на них. «Бумбокс» і ТНМК навіть перекваліфікувалися з хіп-хопа в рок згодом.

happy kid

happy kid

——— А в нас взагалі є попит на хіп-хоп? Кому це тут потрібно?

Я поки тільки в загальних рисах уявляю свого слухача, але, напевно, це молоді люди, що займають протилежну до консервативної позицію.

——— Ну в нас же слухають російський реп. Ці люди напевно чекають, щоб і в нас був хіп-хоп.

Звичайно, це було б круто. Я хочу міняти хіп-хоп у країні. Я експериментуватиму, виходи із зони комфорту й відкриватиму щось нове — у музиці й  у собі. Важливо не закриватися, не зациклюватися. Це стосується як артистів, так і слухачів. У нас не завжди готові відкриватися новому.

——— Усе це правильно, але будьмо відвертими: у перших двох треках тебе майже немає. Там багато реверансів і запозичень, але тебе немає. Чим здивуєш в альбомі? Не боїшся залишитися happy kid aka Kanye West?

Ну, я ж не краду. Нехай знайдуть трек, де я відверто злизав щось. Мені здається, що це нормально, коли спочатку твоя музика співзвучна з тією, що надихнула тебе. Думаю, що всі артисти проходять початковий етап, коли вони наслухалися всякого і мріють зробити щось таке ж круте. До того ж людям властиво порівнювати. Спочатку новачка порівнюють, а потім він розвивається і стає самобутнім.

Пам’ятаю перший альбом Lorde. Я там чув багато Каньє. А потім випадково побачив, що вона виконує на концертах кавери на його пісні. Усе одразу стало на свої місця. Але другий її альбом зовсім інший, не схожий ні на що.

happy kid

——— А про що взагалі твій альбом?

Напевно, його можна назвати особистим альбомом, але я сам не можу однозначно його класифікувати. Та це й не потрібно — краще почути, ніж говорити. Мені важко рефлексувати на тему проблем країни. Взагалі соціальна тематика не для мене. Особисті пісні завжди були ближчими. Я люблю розкривати емоції й хочу передавати настрій за допомогою музики.

——— Ти вже думав, як подаватимеш альбом на концертах? Як щодо живого бенду?

Поки рано говорити про концерти. Але з приводу живого хіп-хопу — так, це дуже круто. Я хотів би так виступати. Але тут усе залежить від успіху: чим більшій кількості людей зайде моя музика, тим більше шансів зіграти його з бендом і зробити виступ масштабнішим, цікавішим.

Я не хочу перетворювати концерт у формат «вийшов і зачитав». Хочеться шоу. Візуальний ряд на екрані, може, щось із танцями, якийсь своєрідний перфоманс.

——— У треку ти згадуєш свій сквад, свою команду. Але в одному з інтерв’ю ти зазначив, що не всі вони в хіп-хопі. Проте все одно не покидає відчуття, що в тебе є якась тусовка, щось на зразок Jillzay Скріптоніта.

Є таке. Назвемо це творчим об’єднанням, яке поки не має назви. Серед чуваків багато хто робить музику, але ніяк не доросте до її випуску. Є Сир, із яким ми пишемо всі інструментали. Є Даня berlin — друг дитинства, теж трохи допомагав зі звуком в альбомі. Є ось він (показує на друга) — теж читає. Нас багато. Сподіваюся, треки від хлопців вийдуть незабаром, але альбом поки тільки в мене. Може, у майбутньому це теж виросте в щось значно більше, ніж такий собі «гурток за інтересами», хто знає.

P.S. Після інтерв’ю Вова (друг музиканта) кличе його пройтися до друзів у центр. Той відповідає, що ще є час заскочити додому й дописати трек. Це хороший підхід до справи. Подивимось, що у хлопця буде далі.

  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (1)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.