Iнтерв'ю

Дмитро Авксентьєв (Koloah, Voin Oruwu): про фестиваль Strichka, кіноіндустрію та електронну сцену

Нижньоюрківська, 31, Київ. Ця адреса знайома двом категоріям людей: тим, хто відвідує найцікавіші культурні заходи столиці, або ж тим, хто відвозить і привозить вантажі в промзону. Культурний простір адаптованого індустріального осередку — це Mezzanine, Closer, Otel’, ШООМ. Це зона, у якій завжди щось відбувається — вечірки допізна, концерти андеґраундних гуртів, театральні перформанси. Постійний двіж без перепочинку.

Стрічкоткацька фабрика пережила своє радянське минуле, а її територія стала фундаментом значної події — фестивалю сучасної електронної музики Strichka, який організовує арт-центр Closer. Ми поспілкувалися з одним із найпомітніших українських артистів у лайн-апі — Дмитром Авксентьєвим (Koloah), який на фестивалі презентуватиме свій аудіовізуальний перформанс із проектом Voin Oruwu. Про кіно, кінематографічність музики Дмитра, співпрацю з поп-артистами, яким тільки те і треба, що «освіжити саунд», ми поговорили на лавочках біля входу на територію промзони — там, де зазвичай все і починається.

Ми зустрілися з Дмитром і одразу почали обговорювати Docudays та українське документальне кіно й на деякий час забули, для чого ми взагалі сюди прийшли.

Діма, ми якось почали розмову зовсім не з музики. Із того, що ти розповідаєш про Docudays та кіноіндустрію, зрозуміло, що ти залучений у культурну сферу не тільки як музикант, однак чому ти вирішив кинути кіно заради музики?

Раніше я був повністю в режисурі: знімав короткометражне кіно, брав участь у кінофестивалях та навіть деякий час працював на телебаченні. Але вся серйозність справи та жорсткий графік роботи дуже тиснули на мене і майже не лишали часу на музику. Не рідко доводилося відмовлятися від виступiв в інших містах.

До того ж раніше, щоб знімати, скажімо, документальне кіно, тобі треба було добряче вкластися в оренду апаратури: величезні камери, DV-касети, тоді ще тільки з’явився Panasonic 200, що дозволяв записувати у HD-форматі, карти пам’яті до нього коштували по 200 баксів. Загалом сума виходила немала.

В ті часи, шість років тому, музикою я заробляв приблизно стільки ж, скільки й працюючи на телебаченні. Останнє, до речі, тоді ще й переживало свої не найкращі часи, на відміну від електронної музики, що стрімко розвивалася та набирала все більшої популярності в Україні. Їй я й вирішив віддати більшу кількість свого часу, зусиль та бюджету.

Але зараз в мене є стимул частково повернутися до кіно. Нарешті кіноіндустрія в Україні вже набагато сильніша. З’явились пітчинги від Держкіно та чудові умови для копродукції, спостерігається розвиток локальних фестивалів. Подивіться, скільки молоді було на нещодавньому Docudays. І це не тільки студенти кінофакультетів. Взагалі рівень фестивалю дуже високий. А ще через підвищену увагу до України, закородонні фестивалі і продюсери все більше звертають увагу та цікавляться нашим держпродуктом, — і навіть готові у нього інвестувати.

Можливо, ти, як представник сцени, поясниш одну річ. Нещодавно нас як медіа звинуватили в тому, що ми не пишемо про електронну музику (хоча насправді пишемо), але факт залишається фактом — її мало в медіапросторі. Ми бачимо причину такої дискомунікації в небажанні артистів висовуватись — щоб банально потрапляти в публікації, давати інтерв’ю тощо. Чому це так?

У кожного своя причина. Музиканти андеґраундної сцени, як правило, дуже замкнуті, вони перебувають у своєму мікросвіті, своїй особистій атмосфері. Таке відношення до самої музики і така її специфіка. Активний самопіар більш притаманний комерційним виконавцям. А ще електронна сцена не настільки розвинена в Україні, щоб приносити авторам бажаний заробіток. Тому багато продюсерів працюють «на закордон», в такому разі їм просто немає сенсу промотуватись у локальних медіа.

Але якщо надавати хоча б маленьку долю уваги промо, хоча б належним чином оформити свою сторінку у Soundcloud та Фейсбуці, те, що ти робиш можуть почути та оцінити. Це точно дасть поштовх для подальшого розвитку твого проекту.

А як щодо сценічної картинки?

Можна зробити так само, як Максим Сикаленко (Cape Cod). Подивіться на його лайв — він стоїть у центрі свого перформансу, інші музиканти збоку. Він — рок-зірка в традиційному розумінні. Мені ж ближчий протилежний підхід — стояти під контровим світлом, щоб ніхто не бачив обличчя, й натискати кнопки (сміється).

В мене є декілька проектів і, якщо KOLOAH та Voin Oruwu більш-менш розкручені серед нашої електронної тусовки, то інші взагалі майже нікому не відомі. Їх я поки не афішую. Крім того, в мене є арт-проекти, кіно. Окремо це поки що не дає цілісної картинки про мене. Але коли, років через п’ять, вся моя діяльність почне перетинатися в одній точці, це виглядатиме насправді потужно та цікаво.

«Хочу щоб мій трек звучав як у Кайні Веста, освіжи його, Діма» — ось тут уже і починається моя робота.

Як справлятися із жанровою еклектикою в електронній музиці через зміщення смаків і набуття досвіду? Ти завжди у жанровому потоці?

Плюс-мінус. Алгоритм усе одно залишається той же.

Він же і визначає тебе як артиста.

Так, гармонічні ходи, ритмічні малюнки — вони все одно читаються. Взагалі я підходжу до написання треків з боку не музичного жанру, а кіножанру. Це або трагедія, або драма, або бойовик. Я не думаю про музику як «ось це буде техно або хаус». Я просто пишу музику яка інколи схожа на техно.

Яким би проектом я не займався, моя музика будується кінематографічно. Треки одразу заглиблюють у свою атмосферу. Музика вимагає повного занурення — від початку до кінця.

А як ти сам даєш раду своїй музиці на живих виступах?

Із лайвом було важко, і тільки декілька виступів тому я вперше був задоволений. Ти ніколи не знаєш, яким чином поводитимешся, у який момент зміниш трек. Ти реагуєш на людей, на свій внутрішній стан. Ти почав — й уже все, ти в певному темпоритмі. Звісно, кожен виступ унікальний: десь ти затягнув яму, десь змінив біт, а десь прибрав певний інструмент. Навіть майданчик вносить свої звукові правки. Я от завжди змінюю звук бочки відповідно до акустики. Може пройти десять виступів до повного розуміння гри певного треку наживо.

Розкажи про фестиваль Strichka – зокрема і про свій перформанс, що це буде?

Strichka надає можливість за одну добу почути не тільки різноманітних світових артистів, але й ознайомитись із багатьма талановитими представниками локальної електронної сцени. Лайн-ап на фестивалі підібраний так, щоб відвідувачі могли почути широкий спектр жанрів електронної музики. Ти приходиш туди і поринаєш у абсолютно унікальну атмосферу.

Я відкриватиму фестиваль — лайвом у дворі, зі своїм проектом Voin Oruwu, над яким я працюю вже два роки. Це буде аудіовізуальний сет із великими екранами. Стоятиме 5.1 звукова система Dolby. Зараз ми готуємо декорації з хлопцями із Blck Box. Це буде ембіент і експриментал, як завжди, кінематографічно. Це, мабуть, саме те, що й потрібно для відкриття Strichka. Для створення відповідної атмосфери вечора.

Графіка, геометрія, танці, Сподіваюсь, що наш задум втілиться в життя, бо ми доволі довго йшли до цього. Уже є чітке розуміння матеріалу, і я дуже радий, що Blck Box вписалися в цей перформанс. Вони зібрали цілу групу людей, які працюють над моїм проектом, чого я взагалі не очікував. Коли ми починали підготовку, я лише хотів, щоб вони допомогли зі світлом (буквально якийсь мінімальний саппорт). А зараз у команді люди абсолютно відповідного профілю. Це вже інший рівень відповідальності. Люди, які займаються продакшеном — дуже круті професіонали. Тепер назад шляху немає. І я дуже сподіваюсь, що з цим лайвом можна буде поїхати фестивалями. Я думаю, що це велика подія — не просто кнопочки натискати. Це повноцінне шоу.

У цьому перформансі я в ролі як музиканта, так і режисера. Дуже круто, що вдалося реалізувати своє кіно- і музичне минуле.

Через нетиповий підхід до написання твої треки важко міксувати. А от наскільки нам відомо, ти долучився до створення багатьох композицій для наших виконавців. Чому вони до тебе звертаються та що цікавого було в останніх колабораціях?

В Україні не так багато продюсерів, які здатні створити повністю самодостатній саунд. Тут я маю на увазі не тільки мелодію треку та правильно підібрані звуки, з чим у багатьох зазвичай з’являються труднощі. Це ще й гармонійна і цілісна картинка: стилістична, звукова, текстурна, ритмічна, актуальна своєму часу. Мабуть, серед тих, хто вміє створювати цілісний саунд я б виокремив Женю Філатова (The Maneken), Рому Morphom та ще декількох. До мене також звертаються, в основному просять «освіжити трек», а інколи й написати його з нуля.

Комерційні виконавці дуже часто звертаються до так званих ґоуст-продюсерів з андеґраундної сцени. Вони «докручують» або створюють треки для таких поп-гуртів та артистів, що ви навіть не могли б здогадатися, що цей популярний продукт створюють ті, хто грає у найбільш закритих клубах світу. Це нормальна практика. «Замовники» кажуть щось типу «Хочу щоб мій трек звучав як у Кайні Веста, освіжи його, Діма» — ось тут уже і починається моя робота.

А от серед музикантів, з ким останнім часом було цікаво попрацювати можу виокремити Rozhden. Я вважаю його дуже талановитим композитором. Він робить дуже круту і мелодичну музику… не знаю, він як репер (сміється) відчуває біт, і це помітно — у нього класні хуки, ритміка. Із ним працювати дуже приємно, ми одразу знайшли спільну мову. У його новому альбомі я залучений у створенні декількох треків.

Наскільки часто виступаєш поза Києвом? Як справи у провінції з інфраструктурою?

У провінції для електронної сцени зараз не найкращі умови. І головна проблема не стільки у відсутності промоутерів, як відсутність клубів та взагалі місць, куди б «пустили» подібну некомерційну музику. Аудиторія у невеликих містах ще не готова до цього, вона знайома максимум із «кальянним» тек-хаусом та іншою попсою. Організаторам тоді просто не вигідно відкривати клуби, де грало б, наприклад, техно. Тобто навіть якщо промоутери хочуть тебе привезти, вони не мають куди.

У моєму рідному Кропивницькому на останній техно вечірці цієї осені грали гості з Тель-Авіву, Санкт Петергбургу і місцеві артисти Recid, Danilenko, які грають на великих київських техно-рейвах накшталт «Схеми» та «Основи». Так ось о другій годині ночі, під час сету Анни Халети з Ізраїлю прийшли якісь незадоволені гопники і почали всіх бити і розносити. Вечірку одразу закрили, після цього випадку техно у Кропивницькому немає. Усі промоутери виїхали з міста.

Звісно, є винятки. Останнім часом за межами столиці почалися відкриватися цікаві місця, але їх все ще мало. У цьому плані доволі круто в Одесі, є певний прогрес у Дніпропетровську та Харкові. І навіть у Львові минулого року була «Схема», що зібрала майже тисячу людей. Дійство закінчилося аж о восьмій ранку, що є дуже крутим показником, адже в основному подібні зимові вечірки у західному регіоні країни закінчуються о третій ночі.

Також слухайте подкаст Діми Авксентьєва до фестивалю Strichka

  • 309
  •  
  •  
  • 10
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.