Відео

Лампова Muzmapa #2: Sasha Boole і Postman

Sasha Boole та Костянтин Почтар (Postman, 5 Vymir) спеціально для Muzmapa розповіли про своє знайомство, інді-фольк, міста, вплив музики 60-х та свої образи, а також зіграли разом пісні Devil Got Too Much Business та Nine Times Blue (Mike Nesmith cover).

Про знайомство

Костя: Ми познайомились на Дні народження нашої спільної подруги, коли Саньок грав якийсь американський фольк на гітарі. Я сидів і не хотів брати її. Мені здалось, я переріс той вік, коли на День народження ти приходиш, береш гітару і щось граєш. Я так сидів, слухав, а потім подумав: давай я теж щось підіграю. От на цьому ми і зійшлись.
Насправді я завжди любив цей напрям, і музика Санька стала для мене відкриттям в Україні. Він мені подарував впевненість у тому, що з такою музикою теж можна їздити, грати, що це потрібно людям і в цьому є сенс.

Поняття інді-фольку

Саша: «Інді» в прямому значенні — independent, тобто такий міський фольклор сучасності, коріння якого, звісно, бере початок у якихось народних традиціях. Але це не переспівування давним-давно написаних пісень. Це власне той фольклор, який народжується зараз, у містах. Чомусь одразу фольк асоціюють з селом, з реднеками, але наразі це більше урбаністична культура. Це, напевне, і є інді-фольк.

Місто й мандри як джерело натхнення

Костя: Більшість людей оперують таким поняттям, як натхнення. Для мене натхнення — абсолютно абстрактна штука. Або я відчуваю його постійно, або взагалі не відчуваю його ніколи і його просто немає — я для себе не вирішив. Але існують певні фрагменти життя, на які ти рефлексуєш. От я рефлексую на місто, людей, архітектуру, розмови у транспорті. Хтось виїжджає на природу, бачить дерево і може написати картину чи вірш. Я не можу. Я можу вилізти на якийсь дах, весь вечір дивитись, як сідає сонце, потім прийти додому і написати три пісні. Якщо це натхнення, то можна сказати, що я надихаюсь урбаністикою. Оскільки я народився в цьому місті, звичайно, в плані натхнення (знову ж таки повторю це слово вдесяте за два речення) воно для мене номер один. Але я впевнений, що якби народився в інших умовах і в якійсь іншій агломерації, то так само там для себе щось знаходив би.
Саша: Я, напевно, не можу сказати, що якісь інспірації у мене пов’язані саме з містом. Я, звісно, дуже люблю Чернівці. Колись їхав в автобусі з жіночкою, котра була архітектором, зараз вона вже на пенсії. І от вона спитала у мене: «А ти, синок, хто?» Я кажу: «Музикант, повертаюсь з концертів, їду в Чернівці». А вона каже: «Зрозуміло, що музикант, якщо з Чернівців. У Чернівцях архітектура — це музика в камінні». Я не скажу, що надихаюсь чернівецькою архітектурою. Мені подобається атмосфера цього міста, мені подобається там бувати, мені подобається цей такий «чіл». Якраз там дуже виважена атмосфера, ніхто нікуди не поспішає. Мені «двіжняка» в дорозі вистачає, де я більшість часу і проводжу. Коли ти проїжджаєш тисячі кілометрів за тиждень, то в твоєму рідному місті тобі хочеться «чіла», і цей «чіл» мене, напевно, і надихає. Я збираю враження від спілкування з людьми, відвідування нових місць, подорожей. А потім приїжджаю в місто, моє рідне місто Чернівці, — це такий собі перевалочний пункт, у якому я маю паузу для того, аби проаналізувати все, що назбиралось в цих мандрах, скласти це докупи і викристалізувати якусь пісню або ідею.
Костя: А я навпаки в дорозі відпочиваю. От тиждень був у турі і класно відпочив.
Саша: Бо ти живеш в Києві.
Костя: Так, а потім приїхав сюди і розумію, що мені вже знову треба кудись рушати.

Про вплив музики 60-х

Костя: Я думаю, що ми знайомі з різними боками 60-х. Я прийшов до акустичної музики через рок-музику. А до Боба Ділана — через Birds, Hollies та інші гурти, які переспівували його треки, і насправді прийшов до нього абсолютно недавно. Зрозуміло, що з точки зору споживача мені цікавіше було б послухати музику, де є п’ятеро красивих хлопців в піджаках, із красивими гітарами, де є барабани, баси. Таку музику я можу ввімкнути голосно, їхати в транспорті і чути її навіть в метро, адже там є барабанники, є повний оркестр.
Коли мені було 16, я не міг довго бути уважним, слухаючи Боба Ділана чи Джонні Кеша. Я починав думати про щось інше, і музика перетворилась на фон. Коли музика перетворюється на фон, треба вимикати. Адже музикою не можна нехтувати, вважати її брудом чи пилом, який просто звучить і на який ти можеш не звертати увагу.
Саша: Файно сказав. Якщо говорити про 60-ті конкретно, то на мене вплинуло те, що в період так званого фольк-рівайвлу відбулось повернення до музичного коріння і виник новий спалах інтересу до блюзу 20-30-х років, до старої американської фольк-музики. Я не затримався на рівні рок-гуртів, фольк-рок-гуртів 60-х, а якось одразу пірнув в цей акустичний світ сінгерів-сонграйтерів, фольк-сінгерів.

Про образи

Костя: Мені завжди здавалось, що коли ти сам з інструментом навпроти слухача, в тебе не може бути образу. Ти можеш бути лише тим, ким є. Образ може бути, коли ти граєш у гурті, коли у вас є якась стратегія розвитку, певний бізнес-план, який ти маєш виконувати, маєш подобатись людям, тому що ви є певним брендом. Коли ти сам по собі, люди або сприймають тебе таким, який ти є, або не сприймають. Я думаю, питання не в образах, а в особистостях. У гурті 5 Vymir люди знають мене трішечки з іншого боку. Для багатьох із них мій сольний альбом був відкриттям, тому що мій особистий бік залишався непомітним для них і таким, який не варто виносити напоказ. Адже біля тебе ще троє харизматичних людей і ви маєте робити щось спільне.
Саша: Я завжди був сам собі гурт.
Костя: Так, він на сцені не відрізняється від себе в повсякденному житті.
Саша: Насправді мені здається, що коли немає інструментального арсеналу за тобою, ти не можеш задавити людей саундом або потужною не твоєю власною енергетикою, а загальною подачею, то безглуздо чіпляти на себе якісь маски і в когось перетворюватись. Адже ти один перед людьми і якраз щирі емоції, які ти вкладаєш в свої пісні, — це і є найголовніший інструмент, яким ти можеш впливати на людські серця та душі. Ми різні не тому, що обрали різні амплуа чи стилі, а тому, що ми просто двоє різних людей. От і все.

  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.