Iнтерв'ю

Ляна Мицько: як збирати концерти «до двісті» і не скаржитися

Ця вичерпна розмова з Ляною Мицько, львівською концертною організаторкою, відбулася в день святкування в клубі Underground семиріччя від початку її концертної діяльності та в останній день Lviv Media Forum, де дівчина допомагала з організацією. Наша бесіда переривалася аж вісім разів (а я рахував!)  на вирішення безлічі питань, з якими абсолютно різні люди зверталися до неї. Коли Ляна відволікалася, мене дивувало її захоплення та чітке розуміння того, що вона робить, — не просто концерт, не просто форум, не просто черговий проект — вона робить культуру.

Underground

ЛЬВІВ ≠ КИЇВ

Не знаю, чи можу ставити завдання перед Underground, бо я не є власницею закладу і в принципі не можу особливо впливати на діяльність його адміністрування. Але в Києві я буваю на концертах, які мають значно більші масштаби, ніж ті, що взагалі проводяться у Львові. Це стосується андеграундної музики. У Києві Stoned Jesus зібрали на сольнику до тисячі людей, тут — двісті. Вже відчувається різниця. Загалом я зазвичай їжджу до Києва підтримати своїх хлопців і тих, хто мені взагалі до душі. Таких гуртів небагато. Я з ними починаю або дружити під час співпраці, або просто товаришую, а вже потім вони створюють свої гурти, — якось так виходить. Зазвичай я таким людям просто вірю. І я б не сказала, що приїжджаю зі столиці з метою щось покращити тут, у Львові, бо, на жаль, не маю впливу на такі речі. Якби мала фінанси, тоді б відкрила свій клуб з «блекджеком і шлюхами».

Underground

ПРО КОНЦЕРТНЕ ПРОМО

Ми у Львові — тут тупо неможливо нічого передбачити. Під час організації сьогоднішнього фестивалю (Лінія Втечі: ZaxidFest Edition, 28.05.16 — Muzmapa) я дуже багато вклала в промо. Не скажу, що вклала саме гроші, але заюзала першу шпальту на моєму сайті, розіслала прес-релізи до міської ради і там просто дуже багато всього зробила, ще й домовилася з купою журналістів, щоб поговорили зі мною. Я задала такий тренд, що треба писати! Не знаю, чи матиме це якийсь «вихлоп», бо у Львові все ж таки є дві проблеми. Одна — це лінь людей, які можуть не піти на події навіть через дощ. Друга — це те, що зараз вихідні, тому багато хто тікає зі Львова.


Я не можу передбачити нічого. Зробила сотню флаєрів, роздавала їх навіть на Lviv Media Forum. Я не берусь передбачити ніколи, що буде, тому що «то є Львів, крихітко»!


Пригадується «жосткий» приклад, як минулого року допомагала в організації фестивалю SVOЇ. Дуже гарна ініціатива, там виступало кілька українських «команд до двісті» (сміється), але ідея була така, що вони зберуть людей з різних категорій слухачів і таким чином наберуть велику аудиторію. Але в клуб Picasso прийшло до двохсот людей! (Сміється.) Реклами тоді було настільки багато, що коли ми в день фестивалю сіли в таксі з Sasha Boole (теж учасник концерту), щоб туди доїхати, то спочатку на одній радіостанції почули промо-ролик, вже на іншій диктор розповідав, що сьогодні буде фестиваль SVOЇ, а також по дорозі побачили сітілайти події. Тоді реально всі знали про цей фестиваль, та прийшло десь під двісті людей. «Курва-мать, Львів»!

ПРО ЛЬВІВСЬКИЙ АНДЕГРАУНД ТА МУЗИЧНЕ КОМ’ЮНІТІ

Somali Yacht Club вважають «під-надією стоунер-сцени України» після Stoned Jesus. Але знову ж, ми сміялись з останнього концерту, який вони тут влаштовували. Прийшли люди, яких взагалі не очікувала побачити. Хтось пожартував, що вони як аналог ФК «Карпати» на львівській сцені (сміється). На концерт Somali Yacht Club прийшли колеги, однокласники музикантів — всі, хто їх знає. Так і назбирали приблизно 160 осіб. Не передбачиш, скільки людей прийде насправді, але вони круті, це правда.

У Львові є музичне ком’юніті, але існує знайома для багатьох проблема: ті, хто займається організацією, зазвичай не ходять один до одного на концерти. Або ті люди, які мають до того дотичність, теперішні чи колишні музиканти, теж не часто ходять на концерти. Може їх просто замахали концерти, я не знаю. Натомість маю компанію хороших людей, які ходять чи не на всі події, які я роблю. Напевно, наші музичні коливання співпадають, і я їм дуже вдячна. От недавно побачила, що до мене на концерти став ходити Святослав Роман, також організатор музичних подій, цьому я дуже рада. Взагалі хотілося б більше співпраці, якоїсь підтримки. До прикладу, «Дзиґа» іноді мені допомагає з концертами. Ця організація займається здебільш джазовими концертами, перформансами, також вони часто допомагають з розсилками, за що я їм теж дуже вдячна. Загалом якась співпраця є. Була навіть спроба робити штуки, які б розвивали людей у культурному напрямі, називалась вона «Мистецька Рада “Діалог”». Ідея була дуже перспективна, але не знайшла своє продовження у глобальному плані, залишилася на рівні спільних знайомств. Відсутня систематизація, так і працюємо. Але я не маю права жалітися, що в такому андеграунді сиджу, бо сама впряглась в упряжку, тепер «давай, хєрачь»! (Сміється.)

Ляна Мицько

ПРО КУЛЬТУРНУ ПРОБЛЕМУ ЛЬВІВ’ЯН

Культурна проблема — небажання сприймати нове, я так думаю. Справді, є дуже багато стильних гуртів, напрямків в Україні. Вони вкладаються у свою справу і розуміють, що роблять, слідкують за світовими тенденціями, створюють те, що мало б сподобатися людям, бо воно вже в Європі рік чи два тому з’явилося. Але люди мають якусь свою зону культурного комфорту і їм дуже важко вийти за неї. Елементарний приклад: коли робила ефір на Radio Skovoroda про методи заварювання кави, то почала жартувати про те, що зараз почне грати пісня гурту із Запоріжжя «Злые Морозы». Вони грають панк-шансон, а історія у цій пісні була про Coffee Life, про хіпстера, який іде з кавою. Це дуже пасувало до ефіру, тому я її і ввімкнула.


За цей час надійшло три дзвінки зі словами на кшалт «Яку ви фігню включили!», «Виключіть, ви ж львівське радіо!» та інше. Тобто люди бояться виходити за межі своєї зони культурного комфорту.


У цьому, можливо, і є одна з проблем. Ну і, крім того, у Львові відбувається дуже багато подій. Для мене їх небагато, бо я розумію, що вони всі зроблені для туристів, для грошей… Не маю на що жалітися, бо андеграундна сцена ніколи не була суперпопулярною, щоб я казала «Ах ви, сволочі, нас не обираєте». Сподіваюсь, що скоро наше суспільство доросте до неї, я над цим якраз працюю, скоро віддам свої нерви і душу.

ПРО ЗМІНУ ЛЬВІВСЬКОГО МУЗИЧНОГО ЛАНДШАФТУ

Був такий гарний поет Олег Лишега, один із віршів якого називається «Бийся головою об лід». От я і б’юсь головою об лід, чи дасть це якийсь вияв далі — не знаю. Але мені дуже приємно, коли люди, яких знаю, ходять до мене на концерти, кажуть, що я повернула якусь подобу ери «Ляльки» до Львова. Це коли був клуб «Лялька», дуже відомий, звідки починали майже всі андеграундні музиканти, які вирвалися трошки вище на початку 90-х. Коли мені кажуть такі слова, дуже приємно, бо я сподіваюся, що недарма віддаю своє здоров’я і все що завгодно заради цієї праці.

Ляна Мицько

Слеєр, мій товариш, прийшов на роботу у футболці Stoned Jesus. Це помітив якийсь новий працівник, айтішник, і питає: «О, ти знаєш Stoned Jesus? А я зі Львова ще знаю схожу команду Somali Yacht Club, от якраз був у них на концерті. І взагалі у Львові є якась Ляна, яка зараз просуває цю сцену», — тут Слеєр починає сміятися й одразу пише мені про такий епічний діалог. І я розумію, що ось такі маленькі історії спонукають мене до того, що треба щось робити далі, бо потроху люди починають цікавитись культурним життям. Починають розуміти, що українська сцена підтягується до цього світового формату, який ми намагаємось ввести. Мені імпонує те, що сюди приїжджають гурти з-за кордону, а наші локальні грають з ними на одній сцені, бо вони теж приносять сюди світову частку музики. Спілкування з людьми, які горять темою сцени, музики, культури, і є джерелом мого натхнення, це й спонукає мене до роботи.

  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.