Hавігатор

Навігатор: 10 українських альбомів квітня

В англійській мові є дуже вдалий термін, що майже повністю описує теперішній стан сучасної української музики. Mediocre — середній, прохідний, типовий. Ні хороший, ні поганий. Редакція Muzmapa щомісяця прослуховує більшість українських альбомів, і відбирає десятку — на наш погляд, найкращих. За нашими спостереженнями, тенденція до збільшення mediocre на українській сцені досягає свого піку. Тому в цьому місяці доволі багато робіт, про які співали трубадури у всіх куточках, але самі по собі не заслуговували такого охоплення. Однак є й хороші дебюти.

Чому британські продюсери це не завжди добре, куди знову йде «Гапочка», у чому головна проблема альбому OTD Івана Дорна та хто згладив кути настільки, що їх стало легко слухати — у квітневому «Навігаторі».

Colaars — Underheart

Третій міні-альбом музиканти знову створювали разом із британськими саунд-продюсерами. І він звучить значно розлогіше і професійніше, ніж попередні два. Тут вам й інді-рок, і синт-поп, і поп-мотиви, й об’ємний звук. І хоч така музика не претендує на новаторство, загалом це міг би бути непоганий альбом для українського гурту й посередній (не провальний) у світовому контексті. Але ж ні. Жахливий слов’янський акцент вкотре псує вокальну манеру. Можливо, допомога британських спеціалістів була потрібна Colaars не тільки в роботі над звучанням інструментів?

Оцінка: C+

Casa Ukrania — Ouroboros

Прослуховування Ourboros нагадало процес заглиблення в «Шлях», альбом «ДахаБраха». Реліз Casa Ukrania важко почати слухати, легко відволіктися, але в процесі мантричний колдвейв та фольк-гармонії гіпнотизують до стирання часових рамок.

Ouroboros прекрасний, що неймовірно, попри всю тривожність та чорну атмосферу, яка навіює ковбойське кіно чи пригодницькі кіноромани. Попри загальну монотонність і повторюваність мотивів, гармонії та аранжування важко передбачити. Інструментовки заслуговують окремої уваги — наприклад, лінія дзвіночків — не спеція, а один з основних елементів цієї страви.

Мінусом релізу є тільки жахливий акцент (хоч є підозра, що він навмисний, бо манера співати в українськомовній пісні Derevo зберігається). Він відлякує з першої вокальної партії. У всьому іншому Ouroboros унікальний жанровий мікс, який, судячи зі всього, написаний у стіл і не претендує на вихід у широкі маси.

Оцінка: B

Edwin Hubble — When I Was Older Album

Одним із «ключових слів» у пост-рок культурі, своєрідним симулякром, окрім дерев на тлі сірого неба, сліз і суму, є космос. Тому й не дивно, що ім’я Едвіна Габбла, якого називають одним із головних дослідників космосу XX століття, став назвою київського музичного колективу.

Легко зарахувати Edwin Hubble до цих самих пост-рок гуртів, які мали б з’явитися в середині нульових, відіграти своє й попрощатися із власними вподобаннями в інструментальній музиці. Однак у хлопців пост-рок більше схожий на спрощений мат-рок зразка Caspian із намішуванням ненависних гітарних маткор-елементів, які можна зустріти в будь-якого важкого українського гурту.

Альбом When I Was Older хлопці описують як рефлексію на теорію нелінійного часу. Що не рятує від глузливих асоціацій про «теплий лід» чи будь-якого іншого оксюморону зі шкільної програми.

Однак, якщо відкинути вищеперечислене (що теоретично може відлякати від прослуховування), When I Was Older звучить чудово. Це добре продумані бойовики із перепочинками, тематичною лірикою із кіно й радіо в бриджевих частинах і відточеною композицією. Вони могли б зайняти своє місце на каналі The Math rock Collective і вписалися б у релізи своїх жанрових колег, але в тім і проблема — їх важко ідентифікувати серед сотні інших гуртів, що грають схожу музику.

Оцінка: B-

Lissa Wassabi – Ostro

Здається, що асоціація «васабі — гостро» майже стовідсоткова, але після прослуховування першого релізу Лізи на лейблі Masterskaya залишається двояке враження. І воно зовсім не гостре.

З одного боку, в альбому модне, свіже звучання, хороший продакшн, з іншого — типова дівчача поп-лірика, вокал зі своїми промахами — подекуди дуже монотонний потік слів, у глибину яких не хочеться заглиблюватися, але деколи із потраплянням у яблучко (приспів пісні «С медом» запам’ятається надовго).

Але EP зовсім без гострих (даруйте тавтології) кутів, уся обгортка вказує на відсутність змісту та штучності образу й ідеології.

Єдина причина, чому на лейблі Masterskaya з’явилася така виконавиця — заповнити нішу рафінованої поп-музики, яку можна подати в сучасній обгортці. При тому, що Lissa Wassabi тільки нещодавно зазнала ребрендингу — після випуску пісні Ping Pong. А що було до того — варто, як мінімум, глянути її попередні відеороботи.

Masterskaya заповнює ринок. Таким чином можна припустити появу українськомовного чи російськомовного андеґраунду в ростері — рано чи пізно.

Оцінка: C+

Sophie Villy — Planet A

У Planet A можна почути набагато світлішу музику й тексти, у той же час він легший за звучанням і сприйняттям, ніж попередні два альбоми. Це щира й безпосередня платівка, яка може прикрасити будь-який момент: чи то ніч на березі моря, чи то звичайний hard day’s night. Над цим альбомом Софі працювала майже два роки. За цей час вона виросла у всіх розуміннях — і в роботі з вокалом, і в аранжуванні та, як нам здається, у цілому в таланті написання пісень. Ставимо п’ятірку цій чарівній дівчині.

Оцінка: А

5 Vymir — Нові Імена

Оцінка Muzmapa: B+

«Нові Імена» звучать як рух уперед — як мінімум, спробою експериментувати з абсолютно новим підходом. Результат не відмінний, але альбом явно не прохідний та й в українському інді-року звучить цікавіше, ніж жанрові колеги. Час покаже, наскільки «Нові Імена» були вдалим кроком, однак зараз він здається не надто переконливим у музичному сенсі, а що буде з позамузичним розумінням альбому, його філософією та підспівуванням на концертах — залишається чекати.

Прочитати повністю можна за посиланням.

Fontaliza — Born in a Coal Dust

Оцінка Muzmapa: D

Если охарактеризовать Born in a Coal Dust одним словом, то выбор падет на слово «банальность». Банальность, предсказуемость, тривиальность. Для исполнителя поиск собственной индивидуальности является целью существования — обрести свой голос или почерк, свою «тему» и эмоцию, но слушая Born in a Coal Dust становится понятно, что ни о какой индивидуальности речи не идет.

Прочитати повністю можна за посиланням.

её – Чоловік-Муза

«Чоловік-Муза» — ще один український альбом, на якому можна ставити тег easy-listening. Музика для шоукейсів та вечірок із шампанським — звучання альбому дуже легке й не надто зубасте. Власне, типова для «её» зухвалість тоне в груві бас-лінії, яка викриває весь спектр поп-гармоній. Вокал топиться в музиці, що також мінусує в різкості.

Попри таке згладжування кутів, «Чоловік-Муза» — доволі сміливий альбом на наших просторах. Тут кліше змінюються цікавими бриджевими елементами, ритм-секція качає в танцювальному флоу, вокал набуває мантричної хуковості.

Але в розвитку композиції він усе одно доволі лінійний — те, що натицяно в піснях, не завжди приводить до якихось кульмінацій. Іноді здається, що джемову тему було розроблено й доповнено — такі склейки видаються не величезним музичним експериментом, а спробою «доробити пісню, бо наче тема прикольна».

«Чоловік-Муза» — крок уперед для «её», але не надто переконливий. Хоча рік тому, коли тріо дебютувало на українській сцені, такий альбом сприймався б у штики, ми просто звикли й навчилися їх слухати. Можливо, знадобиться ще трохи часу до того моменту, коли «её» зможуть випустити щось-не-в-замиленому-продакшні — на щастя вухам та всупереч тегові easy-listening.

Оцінка: B

пташник – обіцянка кінця самотності

Реліз львівського проекту «пташник» як мінімум створює для своїх авторів кредит довіри на майбутнє. Тут намішані тріп-хоп, електро-поп та інді-поп у правильних пропорціях. «Обіцянка кінця самотності» одночасно й камерний і доволі грувовий міні-альбом із хорошим звуком та приємним вокалом.

Оцінка: B

Гапочка — Вкрайнощі

Творчість гурту, у якої немає чіткого напрямку — це про «Гапочку». Із кожним релізом колектив тиняється жанровим полем інді-року, намішуючи туди все, що завгодно, тільки не історію, за якою цікаво спостерігати. «Гапочка» з’являється, а потім майже одразу зникає.

Гурт знову переживає метаморфози, та все ж, як і раніше, страждає від відсутності чіпких вокальних ліній, яких так добивається — у моменти, коли «тут щось мало би бути», ми чуємо інструментальні програші. Попри прекрасний тембр голосу — цей потенціал йде майже внікуди.

Максі-сингл «Лілії», попередній реліз «Гапочки», зрозуміліший за лірикою. Хоч і тематика стосунків у «Вкрайнощах» не замінюється нічим іншим та нагадує віршеві чорновики із заплутаними й завуальованими думками, що не мали б виходити з особистого щоденника.

«Вкрайнощі» — набір синглів, що поєднуються тільки фактом накопичення матеріалу. Полярність пісень додається колаборацією та співпрацею із Sinoptik — почерк яких читається в басових лініях та у всьому трекові «Друг» із впізнаваною манерою рифів.

Через вищезгадане «Вкрайнощі» звучить і сприймається як прохідний реліз, а сам гурт — якщо не топчеться на одному місці, то ходить по колу — попри всі спроби озброїтися іншим підходом до продюсування, аранжування й побудови композиції.

Оцінка: C+

Ivan Dorn – OTD

Протягом останніх тижнів розмов навколо автора альбому OTD велося набагато більше, ніж це було потрібно. Цілу історію з американською мандрівкою задля запису «альбому, що візьме Grammy» зіпсували вислови її головного героя. І дарма. Бо так чи інакше, цей альбом — неймовірна суміш IDM, джазу, електро-попу зі сміливими й нестандартними ідеями.

Така кількість музичних впливів занадто все перемішала в OTD. Пісні не завжди пов’язані стилістично й за духом, у той же час не вистачає хітів, які могли б завоювати прихильність масової аудиторії. У цілому альбом не виглядає як пробивний продукт, мета якого — підкорення нових ринків. Це більше схоже на збірку, що підводить риску під певним періодом творчості талановитих музикантів. Але саме такі релізи створюють підґрунтя для музики, що «переверне гру». Можливо, Дорн її й напише, але не цього разу.

Оцінка: B+

Aina — SUSHA

SUSHA — найсуперечливіший альбом цього дайджесту. З одного боку, маємо доволі автентичний стиль і цікаві музичні рішення на перетині тріп-хопу і фолк-троніки, а з іншого — рядки про «корни девственницы» і «возьми мою спелую плоть». Сприймаючи цей міні-альбом комплексно, як музичний продукт, не можемо не зважити на вищеназвані недоліки і ставимо лише четвірку.

Оцінка: B

Ілюстрації взяті з офіційних сторінок артистів у соцмережах

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.