Альбоми

Навігатор: українські альбоми лютого 2017

Минулого місяця українські виконавці несамовито активно випускали пісні. Здається, хтось зафіксував рекорд їхньої кількості за один тиждень — ніби за всі 25 років незалежності. Нічого дивного, ось ці всі пісні (?) для відбору на «Євробачення» від його учасників, а ще й післясвяткова відлига дали своє — дебюти, ревайвли та камбеки, привіт, Новий музичний 2017! З альбомами трохи інакше, їх вийшло не так багато. Для лютневого «Навігатора» ми, як завжди, відібрали тільки 10. Поїхали!

7 a.m. — Faith. Hope. Money

Назва дебютного альбому чернівецького гаражного дуо 7 a.m. (раніше — The Brothers) одразу наштовхує згадати Бернарда Самнера й культовий Power, Corruption and Lies британських New Order. Але це тільки назва. За такою претензією на величність стоїть важкий, різкий та небагатослівний, трьома великими буквами РОК альбом. У його основі — гітарні рифи, які перекривають всю панораму, хоч і звуки записаного басу десь ховаються позаду, ніби їх і зовсім не помітно. А також цей відкритий хай-хет — це той тарілковий шум, що здебільшого й робить альбом гаражним. Навіть у завершальному, найм’якішому (не РОК!) із усіх трекові Eat me alive. А, стоп, за ним іде торішній сингл Chicken, на який хлопці відзняли відеокліп. Хороший хід.

В альбомі «братів сьомої ранку» завжди чогось не вистачає. Як за звучанням (DIY-альбом — це вам не лоуфайні жарти), так і за аранжуваннями. Зверніть увагу на трек Circus та спробу зробити із нього не набір змінних, а цілісні частини короткої епопеї. З одного боку залишимо мінімалізм (нагадаю, це гітарно-барабанне дуо) їхнім козирем. Але з іншого — воно деколи аж занадто дешеве, дуже дивно, коли пісні в одному альбомі такі різні за їх рівнем. 7 a.m загострили кути, але не завжди там, де це було потрібно, і це позбавляє альбом цілісності та однозначної реакції.

Оцінка: C+

Respect Your Mom — Dream Paralysis

«Новий EP київських адептів чуттєвого і одночасно істеричного гранжу, Dream Paralysis, — це шість абсолютно різних треків, як стилістично, так і жанрово, які перетинаються лише емоційно, та й то не завжди. Вони не доповнюють один одного і не намагаються взаємодіяти. RYM немов хочуть намацати баланс між заледве не металкором і дрім-попом. Тому новий реліз схожий на пропозицію слухачеві вибрати, у який бік зробити крен, а гранж, якщо він і залишився, то тільки в ледь відчутному вигляді заголовного треку Freak».

Данило Панімаш уважно прослухав та написав цілу рецензію на альбом Dream Paralysis, читайте її продовження  тут:

Оцінка: B

5’nizza — КУ

«Обидно, обидно до слез». Ні, це не цитата із першого за 12 (!) років альбому культового харківського дуету. Будьмо хоч трохи раціональними. Це альбом-подарунок — ні більше, ні менше. Великий такий, на 14 треків, щоб уже відкатати тур із новою програмою і знову розбігтися своїми дорогами. І все. Немає сенсу розбирати його на окремі елементи, дивуватися новими інструментальними елементами, глибокою лірикою, двомовною «Але». Та й порівнювати з «о5» теж не варто. «Обидно» за «КУ» через те, що яким би він хорошим чи поганим не був, 12 років — це надто багато. Sunsay і Бабкін вміють робити поп-музику. У цьому і проблема. Цей альбом давить статусом та роками очікування, а після його прослуховування здається, що тебе обікрали. Як мінімум, позбавили однієї години життя. Бо цукерочка з’їдається тільки раз, солодкий післясмак залишається, але тільки до моменту, як вип’єш води. Або сліз відданого фаната. Наприклад, своїх.

Оцінка: B-

Marakesh — 199X

Тут усе просто. В українському контексті — це доволі сильний інді-роковий альбом. Навіть такий, що по-своєму вирізняється серед інших. У світовому — рефлексія за давно минулим пласібо-роком, що схожа одночасно на увесь солодкий гітарний рок нульових. Не зрозуміло, чи це справді якась нова музика, чи набір типових для багатьох прийомів. Милозвучних, іноді навіть чіпких, але типових. Уваги заслуговує, мабуть, лише пісня Сold Call.

Справді, для української англійськомовної гітарної музики — це помітний альбом. Але вчитайтеся в попереднє речення. На жаль, це не реверанс у бік гурту Марка Гриценка, а сумна констатація факту, зрозумілого з контексту.

 

Оцінка: B-

Straytones — S/T

Здивуєтеся, але Straytones — це не «нове ім’я». Не нове, бо в їхній насправді довгій історії (яка ховається за відсутністю якоїсь хронології) присутнє ім’я Макса Товстого із The Heavy Crawls. Що цікаво, він був причетний до першого релізу Straytones, Blossom, у 2012 році. І, як не дивно, Straytones звучали так, ніби ранні The Crawls.

Гаразд, годі про ті не дуже зрозумілі п’ять років, які, схоже, варто й зовсім забути. Перед нами прожований лоуфайністю трикасетних перезаписів психоделічний альбом, на який так і хочеться натягнути сорочку й жабо, а також вуса й кучеряві патли. Путівка назад у сімдесяті без гарантії повернення — ось що це таке. Почасти альбом звучить як старий дід, а в треку Sleep Through міксує неопсиходелічний ревайвал з олдовими рифовими рисунками. Навряд зараз на нашій сцені можна знайти настільки вдалу жанрову гру. Або гру в жанр, байдуже. Однак, у цих піснях є щось таке, що не дозволяє назвати їх повним ревайвлом. Поки не вияснили і слухаємо вже вдруге. Чи втретє?

Оцінка: B+

Пошлая Молли — 8 способов перестать дрочить

Рецепт створення проекту «Пошлая Молли». Беремо одні з найпопулярніших молодіжних гуртів останніх десяти років: «Валентин Стрыкало», «Нервы», «Прыгай киска». Від кожного запозичуємо аспекти стилю та тематики, змішуємо. Вуаля! Страва готова! Примітка: не рекомендуємо споживати людям, старшим 20 років.

«Пошлая Молли» вміло зайняли нішу рок-музики для підлітків. І зробили це майстерно, за всіма канонами поп-панку. Із наркотиками, сексом, та рок-н-ролом. Вибуховими хуками та залиплими в голові мотивами. Вимикаємо снобів і ставимо цьому альбому п’ятірку.

Альбом можна послухати за посиланням.

Оцінка: A

mandarinaduck — Landslide EP

Деякі гурти існують у своїй паралельній реальності, і тільки інколи скидають у наш оповитий розпачем світ пакунки із життєствердними альбомами. Люди підбирають їх і залишають собі, щоб іншим не дісталось. А дарма. Новим EP запорізького квартету mandarinaduck потрібно ділитися, і не тільки репостами у Фейсбуці. Його сили вистачить, щоб побороти розпач від нерозуміння того, що відбувається з українською музикою. Того поганого, що з нею відбувається.

Landslide — це рідкісний випадок свого звучання, свого розуміння й осмислення жанру та своїх композиційних ходів. Блискучий і цілісний міні-альбом, якому за форматом не вистачило буквально двох композицій до статусу альбому. А за сприйняттям — цілком. Пісні нарощують емоційні стани, які тільки посилюються, — від ностальгії до щирої меланхолії, а треком Motion Holder і зовсім фіналізують їх та запаковують в архів. У той самий пакунок, який прилетів звідкись з інтернету. Або із цієї рецензії.

Читайте прем’єрну рецензію Landslide EP на Muzmapa.

Оцінка: A+

Олексій Дьячков — Три Брати

Дьячков — той ще звір. Ця музика вам або дуже сподобається, або ви вимкнете «Трьох Братів», не дочекавшись приспіву першої пісні. Нам альбом сподобався, і зараз пояснимо чому.

Одна з проблем української музики — нам не вистачає фріків. Таких от формених шалапутів та епатажних психів. Олексій — якраз такий типаж. Він не тільки воскресив стиль відбитих радянських гуртів кінця 80-х, а й додав до нього невловний шарм української поп-музики радянського періоду. Тільки вивернутої навиворіт — похмурої та безвихідної. Наповненої повсякденністю напівнавіженого маргінала. Такого в нас не було давненько.

Лише додамо, що над музичною формою треба попрацювати. Стиль та харизма є, але звучання супроводу можна було б зробити й цікавішим — із різноманітнішими семплами та об’ємнішою текстурою.

Оцінка: B+

Amphibian Man — Babylon

Трин, дидин дидин дин, тридин дидин дин. Вжух — і ти в пустелі на верблюдах із цим чолов’ягою, який завжди шукає пригод. Зокрема гітарних та ритмічних. Здається, за хвилину ти крадеш макаку з плеча подорожнього торговця незаконних речовин поблизу оазису, а потім тікаєш і смієшся в далечінь. Babylon — пригодницький бойовик, який би став саундтреком однойменного фільму. Якби фільми такої тематики були актуальними. До речі, у попередніх альбомах Amphibian Man, яких торік було два, тематика грала ключову роль. Це основа. Далі — сюжетна імпровізація, музичні фрази-діалоги складаються в єдину історію.

Щоразу коли слухаєш черговий альбом чоловіка-амфібії, з ним хочеться познайомитися особисто й потиснути руку. Або ж обійняти, як хорошого друга. Тим більше, що ця людина (Іван Семещенко) причетна до останнього альбому moa! та грає в декількох гуртах на ударних. А в цьому альбомі з ритмікою все прекрасно. Як і з усім іншим.

Це не альбом однієї пісні, а пісня одного альбому. Тобто одна суцільна пісня. Але «трин, дидин дидин дин, тридин дидин дин» надовго засяде в голові.

Оцінка: B+

Zukkor Zzov — stepindisorder

stepindicorder вийшов 14-го лютого. Доволі похмурий подарунок для Дня закоханих. Перше, що ловиш на слух, — тембр вокалу— контральт. Трохи згодом починаєш слухати музику. І розумієш, що найцікавішим у цьому міні-альбомі так і залишається вокал. Гітари звучать пласко та не завжди рівно. Барабани електронні — рівні та неживі.
Важко визначити стиль цього ЕР, складно уявити цільову аудиторією такої музики. Для прихильників окультних практик альбом занадто легкий та танцювальний, для пересічного слухача — занадто ритуальний. Щоб краще зрозуміти одеситів, пропонуємо прочитати інтерв’ю із ними.

Оцінка: B-

Ілюстрації взяті з офіційних сторінок артистів у соцмережах

  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.