Альбоми

Навігатор: 9 українських альбомів липня

Українське літо рідко буває продуктивним на релізи, особливо якщо це стосується андеграунду і тих виконавців, які хочуть отримати максимальне охоплення творчості своїми слухачами. Цього липня дива, на жаль, не сталося — чогось дійсно цікавого вийшло надто мало, тому обирати найбільш гідні релізи виявилося складним завданням.

Screamo/emo від Good Mourning, металевий метал від Soulrest та черговий дебютний EP виконавця P.PAT від лейблу MASTERSKAYA, інді-хлопці Ocean Bloom та багато чого іншого у Навігаторі за липень.

Bezmir — Void

Дніпровський гурт однієї людини на ім’я Severoth випустив дебютний альбом Void. Згідно опису, цей альбом повинен розірвати тіло слухача на шматки та жбурнути їх у відкритий космос, де холодна лють має подробити вже на шматочки та скормити їх темним богам всесвітнього жаху. Проте у Severoth вийшов звичайний atmosperic black metal реліз на космічну тематику зі збереженням звичного для жанру темного пафосу.

Чутно, що Bezmir хоче зберігати баланс між класичним блеком першої хвилі та модними тенденціями середини двохтисячних, проте структури кожного треку ідентичні — скажена молотарка переходить у психопатичний ембіент і потім знову у молотарку з ембіентом. Інколи порядок змінюється. І так протягом усього альбому. Можливо, це буде цікаво тим, хто виріс на класичному блек-металі та готовий спалювати живцем його супротивників, але майбутнього у цього запису немає — він занадто примітивний навіть для неприскіпливого фаната.

Оцінка: D

Good Mourning — Жди

Цей реліз став останнім для скрімо-гурту Good Mourning. Добре це чи погано — незрозуміло й досі, і справа в тому, що досить класичну для емо чуттєву інструментальну частину (яку слухати дуже приємно) повністю псує жіночий вокал, до якого треба звикнути (як виявилось, місія неможлива) — різкий, занадто високий скрім із відштовхуючими інтонаціями анекдотичної істеричної блондинки.

Жіночий вокал забирає на себе всю увагу і скоріше веселить, а не змушує співчувати або пірнати в наївні та поверхневі смисли. І це проблема Good Mourning, тому що забравши дівчину і залишивши тільки хлопця, гурт перетворюється на якусь зовсім безособову формацію. Ось така амбівалентність. Якщо ви не розсмієтесь на першому ж треку або від слів та інтонації пісні «Я выбираю гнить», тоді все добре — слухайте. Проте трек «Процесс» — це дійсно зірочка альбому, красива, сяйлива, хоча і трішки одноманітна.

Оцінка: С

Mr. Hypno & His Lo-Fi King Of The Swamp

Оцінка Muzmapa: B+

Mr. Hypno — центральна фігура оповіді, і, незважаючи на те, що цей персонаж театральний і вигаданий, він дуже відвертий зі слухачем. Це може підтвердити як наявність дотепних текстів, так і суцільна їхня відсутність, яка в деяких піснях змінюється хрипкими наспівами. Цей альбом — це такий собі перевертень, що складається з цілковитої вигадки й щирих зізнань. Справжня музика для розпущених молодих людей.

Прочитати повністю можна за посиланням.

Soulrest — In Spite

In Spite заявлений як progressive death metal та мав би зайти усім, хто любить музику Paradise Lost, Entombed, Death та Sentenced. Проте реліз більше схожий на карикатуру на ці гурти. По-перше, акцент, який навіює світле дитинство та фільм зі Шварценегером «Червона спека» чи будь-який іншу американську стрічку про СРСР. «Дістракшан!», «Лес гоу!» — як читається, так і співається. По-друге, це спроби співати гроулом, але коли гроул не зовсім вдається, то чутно дещо інше, що асоціюється з не найприємнішим фізіологічним досвідом кожного з нас. По-третє, це перероблений гарний риф Enter Sandman гурту Metallica в частині не дуже гарної пісні The Burden Grows Heavier.

In Spite — це дворове аматорство, яке триває вже 22 роки (гурт Soulrest несе метал у маси з 1995). Відсутність будь-яких свіжих ходів і численні металеві кліше, непогано зіграні але дуже погано заспівані — якщо це ваша тема, тоді приєднуйтесь до клубу.

Оцінка: DUD

Ocean Bloom — Цветение океана

Інді-рокери Ocean Bloom випустили EP, де вирішили поексперементувати з артикуляцією a-la Польща, тому що пояснити це якось ще неможливо. Така кількість шиплячих звуків у піснях виглядає як шушукання з дитиною: touch you вимовляється як «тош ю», інколи навіть літера «с» звучить як «ш». Музично — це електронно-акустичний surf із присмаком гаражного року без цікавого аранжування, де кожна пісня тримається на єдиній послідовності нот. Можливо, це такий інді-тренд — писати одноманітні пісні, у яких змінюється лише динаміка. В цілому музика нагадує Latexfauna — томний вокал, одноманітність й орієнтація на ніжних дівчат.

Оцінка: C+

Del Cano — Espora

Ми вже не раз писали про одеського умільця звуку Сергія Вовка. І якщо раніше ми брали до уваги переважно сингли, то ось, нарешті, концептуально зібраний до купи ЕР Espora. Сім інструментальних треків об’єднує тема космосу та невідомого. Тут можна почути й ембіент, і шугейз, і дрім-поп — це ідеальна музика для довгих літніх вечорів, які незабаром закінчаться. Звичайно, тут не варто шукати новаторства чи свіжого звуку. Але в тих рамках, що Del Cano собі встановив, це — якісний та чуттєвий реліз.

 

Оцінка: B

Endless Melancholy — Radiant

У Radiant є багато спільного із альбомом Espora. В обох випадках це абстрактні та спокійні інструментальні треки. Але Endless Melancholy — куди більш жива музика. Тут тобі й фортепіано, і докучливий інтершум (який чомусь не прибрали), і навіть невеликі помилки в записі. Але ж всі люблять лоу-фай, так?

Не завжди можна зрозуміти, яке саме почуття хоче передати автор. З кожним переслуховуванням трека здається, що кожен наступний музичний хід був уведений до композиції спеціально, заради самого факту появи. Від цього страждає емоційна наповненість музики та її концептуальна цінність.

Оцінка: С+

Johnny Rides — Teal & Orange

Дебют гурту із Закарпаття Johnny Rides із альбомом Teal & Orange, здається, залишився непоміченим в українському медіапросторі. Це типовий інді-рок із масою впливів — від Imagine Dragons до Arcade Fire, але тільки не в роботі зі звуком. Складається враження, що в цьому плані одним з головних референсів для роботи над Teal & Orange був альбом харків’ян «Пошлая Молли»«8 способов, как бросить дрочить». Спойлер: звучить він жахливо, хоч і став суперпопулярним серед тінейджерів. Електронні ударні та бас не осучаснюють — вони вбивають звучання Teal & Orange. Додамо до цього відсутність хітів-бенгерів (що для інді-рокового колективу дуже важливо) і отримаємо абсолютно посередній альбом навіть в українському контексті.

Оцінка: С

P. Pat — Obsédé

Лейбл MASTERSKAYA заповнює своїми артистами музичний ринок. Протягом 2017 року лейбл на чолі з Іваном Дорном випустив чотири повноцінних EP, два альбоми (якщо брати ще й сольник Івана) та один EP з реміксами. Така продуктивність може тільки порадувати, проте є інша сторона — існує велика ймовірність перетворитися з творчого угрупування на виробничий конвеєр. Це помітно за релізом нового виконавця лейблу P.PAT, який випустив EP Obsede. Незважаючи на фірмовий саунд, чуємо вплив future beats та 2-step garage, але цими жанрами просякнуті майже всі виконавці лейблу. Серед них P.PAT нічим, на жаль, не виділяється — це монотонна, звичайна музика початку двохтисячних, нічний сет безіменного діджея на радіо, який робить атмосферу тут і зараз, але одразу забувається після 10 хвилин свого мовчання.

Оцінка: С+

Ілюстрації взяті з офіційних сторінок артистів у соцмережах

  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.