Огляди

Навігатор липня: DaKooka, Postman, Tarabarova та інші

За вікном щойно пройшов літній екватор, а деякі українські музиканти, як не дивно, вирішили не відпочивати. Хто цього місяця був вбивцею своїх друзів, а хто розповів, як у нього справи, двома мовами, — читайте в липневому навігаторі.

Amphibian Man — Waves

У своєму музичному проекті киянин Іван Семещенко готовий ставати на дошку хоч у спеку, хоч у сніг: чим іще пояснити те, що Waves — п’ятий (!) реліз Amphibian Man за цей рік. У попередніх роботах він ловив хвилю на висоті єгипетських пірамід і серфив давньогрецькою міфологією, ці ж шість треків вийшли хрестоматійним листом у пляшці до Beach Boys. Чудовий саундтрек до літа здорової людини.

 

DaKooka — Очень весело с моими друзьями

Якщо минулорічний повноформатник чернівчанки DaKooka, Radha, можна було б назвати мелодрамою з елементами чорної комедії, то свіжий липневий міні-альбом — суцільний психологічний трилер за крок від фільму жахів. Назва «Очень весело с моими друзьями» — не прихований сарказм, а сам ЕР — билинне чаювання із привидами друзів-потопельників, які зазирають до головної героїні бузковими ластівками з того світу (спойлер: вбивця — головна героїня). Катерина Єременко висповідується клавішам у старому темному маєтку, за вікном тужливо заливається труба, а у скло підступно стукає ембієнт. При цьому таке звучання аж ніяк не є стовідсотковим розкриттям потенціалу DaKooka у форматі повноцінного гурту, і тепер чекати на другий студійник від них ще більш цікаво і навіть по-хорошому страшно.

iamyou — Змістовно різні

iamyou – змістовно різні iamyou грають проти правил, і саме тому це прекрасно. Вони відмовляються коментувати третій реліз і поки що навіть не викладають його в інтернет, даючи послухати альбом лише за особистим проханням. «Змістовно різні» — продовження їхнього попереднього міні-альбому «Частина Друга» (2014), що доводить нервове напруження музикантів до максимуму, змушуючи їх «виймати із себе минуле» та складати страждання в шухляду, але врешті вибудувати з болю архітектуру ідентичності і прийняти себе справжніх після вирішального бою із «Дзеркальним велетнем». Тут таки iamyou повністю виправдовують статус справжньої тріп-хоп-команди, вперше за весь час активно залучивши до гітарно-барабанних нойзових конвульсій та курсів електронної терапії друзів-музикантів: одесита-важковика Євгена Тимчика, залюблену в фольклор Катерину Павленко (MonoKate) із гурту Go-A, сумну принцесу українського соулу Анастасію Осипенко (НастяЗникає) тощо. Це не просто шедевральний музичний твір, а ще й розкішний мистецький жест, який гідно оцінять лише ті, кому вистачає сміливості кинути виклик собі.

Поки що альбому немає у вільному доступі. Послухати його можна, написавши комусь із учасників гурту — наприклад, Марті Ковальчукчи Moody Spot.

 

Postman — Context

Дебютний альбом Postman не можна сприймати як перший через те, що  «Бали і Кораблі» EP, який вийшов у кінці 2015 був доволі повноцінним, та попри свою коротку форму, масштабним та цілісним кроком у поле сінґер-сонґрайтерства. Context скоріше не доповнює попереднє, а експериментує з новим. Навіть банально звернувши увагу на баланс між українсько- та англійськомовними піснями зрозуміло, що Костя Почтар насправді набагато далі, ніж його релізи. Та, окрім 5 Vymir, у якого раніше цього року вийшов максі-сингл «Вічність», що дивує своїми сміливими аранжуваннями та грою в ритмові та композиційні акценти, Context більш продумана за «Бали і Кораблі» робота, що мала б вийти набагато раніше — пісні з альбому звучали задовго до релізу на концертах та лайв-записах. Мабуть, тому альбом сприймається скоріше як нотатки з турової подорожі, які коротко розповідають, «а як там справи у Postman».

Проект все сміливіше розростається додатковими інструментами, партії скрипки у піснях Cold Side of Your Bed та «До зірок» ведуть основну лінію, яку не заміниш бек-вокалами чи губною гармонікою. Зрештою, деякі композиції з легкістю могли б бути напівелектричними, з перкусією та ударними, однак це б зашкодило справжності емоцій та зробило свою пластмасову справу.

На прикладі Context можна порівняти артиста в полі різних мов, як різні способи сторітелінгу. Баланс все-таки схиляється до українськомовної частини. Експорт англійською написаний у традиційних, характерних жанру ключах та з деколи банальними конструкціями, тоді як пісні українською сприймаються ближче навіть не тому, що мова своя, а через вдалу адаптацію до західної музики (хоч із правильністю деяких слів Костя теж грішить). До альбому увійшла тільки одна пісня з EP — «Київські вулиці», на яку згодом вийде музичне відео. Вона, зрештою, є урбаністичним лейтмотивом Postman й однозначно опинилась у скарбничці з піснями молодих киян, які потім згадуватимуть її з прив’язкою до київського часу та простору.

Пиріг — Поетичний

Сольний альбом лідера львівського гурту «Гич Оркестр» Мар’яна Пирога, а фактично — 13 ранніх поезій Павла Тичини в ошатній музичній обкладинці арт-фольку. «Поетичний» записали лишень за три червневі дні на хуторі з допомогою керманича тернопільської студії «Шпиталь Рекордс» Лесика Драчука. Реліз сподобається як поціновувачам «літературного року» з винятково акустичним і доволі екстравагантним звучанням без жодних цифрових примочок, так і тим, кому полюбилася творчість Павла Григоровича ще зі шкільного підручника.

Tarabarova — Наодинці

Акустичний міні-альбом Світлани Тарабарової — черговий доречний привід відкинути снобізм і поговорити про музичну небезнадійність вихідців української «Фабрики зірок» (нагадаємо, у червні таким приводом був ЕР гурту KADNAY). Реліз «Наодинці» зітканий із пісень, народжених у дорозі під час гастролів, а відтак записаний без зайвої аранжувальної луски: лише клавіші, гітари та голос (якість запису — відповідно концертна). Альбом схожий на допитливий експеримент Tarabarova поза більш традиційним «прирокованим» поп-репертуаром, результати якого можна вписати поруч із добротними зразками українського соулу на зразок згаданих вище «НастяЗникає» чи «Один в каное» — тим більше, що вокальні дані співачки сміливо дозволяють це зробити. Поки невідомо, чи варто чекати від неї щось у подібному дусі в майбутньому, але, наприклад, у весняному турі Тарабарова красномовно віддала перевагу класичним концертним залам на противагу клубам. Її потяг до чистого звуку цілком можна розцінювати як рух у світлий бік.

The Maunt — Restart

Фронтмен The Maunt Алекс Форст (три роки тому це був його сольний проект) розповідає, що Restart записувався в атмосфері життєвих змін і його власної музичної всеїдності. Зміни відчутні: на другому міні-альбомі команда відійшла від new wave та поп-року з минулорічного ЕР у бік самозадекларованої альтернативи. На цих чотирьох треках The Maunt напрочуд обережно шліфують звук, і переважно — аж занадто для такої музики. Якщо інструментальний складник Restart місцями все ж доходить до рокового розжарювання, то сам Форст співає про проблеми в особистому та соціальному житті вкрай рафіновано. У наступному релізі формації варто наростити м’язів і зрозуміти, що походу в гори не буває без емоційного надриву.

The Top Boys — Sad Tales

До сінґер-сонґрайтерського цеху альбомом Sad Tales вписується гурт The Top Boys. Історія, що тягнеться з 2011 року та виходить на поверхню повноцінним альбомом, у якому все витримано. Це не збірник, це велика сумна історія, що сприймається як цілісна хронологія. Тут немає значних підйомів чи падінь, однак це й не той випадок, коли це потрібно. Голос оповідувача, пронизаний гітарою зі слайдером, невибаглива ритм-секція — здавалося, абсолютно жанровий реліз, що претендує тільки на порівняння зі своїми західними аналогами (або ж вітчизняними — привіт, Sasha Boole). Однак The Top Boys вдалося, не вигадуючи жодної нової форми, створити абсолютно щирий та правдивий матеріал, у якому жанр не ціль, а спосіб.

janp — неотправленные письма

janp – неотправленные письма «Водки было мало, а неба много» — тепер це не тільки слова з вірша Бориса Рижого, а й із пісні київського диванного проекту janp. Новий реліз від шугейз-формації в особі утаємниченого Івана Іванова (c’mon, серйозно?) є саундтреком четвертої ранку після гулянки в гуртожитку, коли більшість товаришів уже встигли спитися і лягти спати, а ти куриш на балконі і думаєш про те, що трапилось (або могло трапитись). Трохи недоведений саунд, у якому сирувата гітара покриває решту інструментів, деколи невпевнений вокал (з якого вибивається кавер на «еще никак»), але ціль композиції зрозуміла. Навіть тонкий жарт навколо інструментальної «неотправленные письма» — звісно, ніяких слів там і не потрібно, це ж бо ненадіслані листи! Проте реліз знаходить своє місце тільки серед нового пост-панк-ревайвлу з усіма наслідками навколо цього явища, через таку специфіку він слабо контрастує на тлі інших форматних робіт.

Послухати можна тут.

 

Vakula — Cyclicality Between Procyon and Gomeisa

У новому альбомі електронний композитор із Конотопа Михайло Вітюк продовжує тему подорожей крізь час і простір. Цього разу ембієнтний зореліт Vakula долає сузір’я фанку, блюзу та японського фольку. Здається, із кожним подальшим релізом музикант пише науково-фантастичну сагу, особливості всесвіту якої слухач повинен досліджувати самотужки, а про подальший її розвиток може лише здогадуватися.

Обкладинки релізів — зі сторінок музикантів у ВКонтакте
Матеріал підготували Філ Пухарєв та Сергій Воронов

  • 47
  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.