Гурти

Навігатор червня: Stoned Jesus, The Erised, KADNAY та інші

Серед релізів, випущених українськими музикантами у червні, вистачало важкої музики та зубодробильного пост-панку, однак було чимало і якісних поп-робіт. Одна з них може відродити зацікавлення класичною музикою, інша — сміливо претендувати на звання альбому року. Це та інше — у другому випуску «Навігатора» від Muzmapa.

Cape Cod — Cult

Дебютний альбом київського саунд-продюсера й за сумісництвом засновника лейблу Kiev House, що протекціює винятково столичних хаус-музикантів. Враховуючи те, що Cape Cod пише музику від 2013-го і розродився повноцінним альбомом лише зараз, його Cult і справді може стати об’єктом поклоніння для нового покоління рейверів, які замість яскравих зачісок  носять довгі бороди / короткі вуса, а замість речовин для розширення свідомості надають перевагу хіба що крафтовому пиву. Більшість треків релізу музикант записав зі своїм постійним колаборатором-вокалістом Constantine (відомим за участю в «Голосі країни»), хоча з таким станом справ надалі Cape Cod зможе підспівувати й Іван Дорн (у червні музиканти виступили разом на «Арені Львів», тож все до того і йде).

Єгор Грушин — Once

Першого дня літа львівський піаніст, колишній учасник волинського поп-рок-гурту «Фіолет», один із найпомітніших українських музикантів-неокласиків Єгор Грушин випустив обіцяний четвертий альбом Once. Цього разу клавішникові склав компанію струнний квартет, який то покірно слідує поруху його долонь, то відбивається від рук і накручує драматизму із кожним звуковим доторком до оголеного слухацького нерву. Повільні композиції у треклисті вдало чергуються зі швидкими: розмірені пошуки суті (Essential) та вдумливі зазирання за лінію між небом і водою (Ocean) межують із повітряним вальcуванням (Waltz) та безтурботним стрибанням літніми калюжами (Summer). За словами Грушина, на відміну від попереднього повноформатника Dominicana (2014), свіжий Once не має чіткої наскрізної концепції, однак за артом на обкладинці і навіть самою назвою можна припустити, що це багато в чому осанна самі розумієте якому почуттю між двома людьми. Альбом — гарний привід познайомитися із сучасною вітчизняною інструментальною музикою для тих, хто із нею не знайомий. Утім, прихильникам більш високочолого академізму при прослуховуванні Once може здатися, що про кохання вони вже знають все і тут їх нічим не здивуєш.

Kadnay — 23Floor

Вже вдруге випускник «Фабрики Зірок» Дмитро Каднай доводить, що йому з більшістю його колишніх однодумців точно не по дорозі. Якщо дебютний повноформатник Kadnay (2014) був у цьому розумінні скоріше напівмірою у вигляді dance-rock-композицій російською, то новий EP 23Floor — винятково англійськомовний, ще більший відхід від консервативних місцевих поп-традицій не так у роковий, як у танцювальний бік. Ця обставина скоріше зв’язує KADNAY руки, ніж рухає гурт уперед. Наприклад, найцікавіший трек релізу Empty Shades міг би розкритися цікавим букетом інді-ритміки, але вже на середині скочується до літнього танцполу в дусі більшості інших треків на релізі. Сподіваємося, до повноцінного другого альбому KADNAY ще наберуться сміливості та винахідливості.

Mari Cheba — IONA

Марі Чеба розповідає, що у процесі запису дебютного міні-альбому вона та її музиканти пройшли через низку метаморфоз і пертурбацій, і з цим не посперечаєшся. Перші пісні Чеби з’явилися ще на хвилі Революції Гідності: заручившись підтримкою саунд-продюсера Євгена Ступки (відомого співпрацею з «Океаном Ельзи», Земфірою, «Ночными снайперами» тощо), вона випустила декілька композицій під авторським жанровим визначником «соціальний поп», які й справді могли бути гарним саундтреком до майданних перипетій. Минуло три роки, і станом на сьогодні Чеба остаточно переїхала з Кривого Рога до Києва, обзавелася повноцінним живим складом, змінила кириличне найменуванна на Mari Cheba (те, що один із її треків потрапив у міжнародну компіляцію засновника гурту Morcheeba Пауля Чіби, — навряд просто збіг) і стала грати тріп-хоп. Відтак, IONA переповнена ніжним інді-саундом із плавленими електрогітарами та м’яким пісочним бітом, якому піддався і трек «Заспівай» — чи не єдиний, що потрапив сюди із ранньої Чеби, переаранжований до невпізнаваності. Не дивно, що пісня помітно контрастує з рештою п’ятьма: у 2013-му Чеба співала: «Я сама собі і капітан, і екіпаж», у 2016-му — «Ти тільки повернись», «Мені не вистачає тебе» тощо. Подібно до біблійного пророка Іони, Mari Cheba нині повинно бути затишно у чреві дедалі більш міцніючого кита жіночого інді-попу (Джамала, Гапочка, KATYA тощо), але маємо надію, що невдовзі Чеба вийде із нього великим музикантом із власним творчим почерком, який вона так завзято намагалася відшукати на початках.

The Erised — Room 414

Гурт-гордість української інді-сцени через контракт із британським лейблом Med School Music випустив дебютний альбом. Room 414 — історія людини, що пережила безліч втрат і розлучень у великому світі, а ось тепер зачинилася в готельній кімнаті і починає згадувати, зважаючи на кожен шурхіт фіранок від вітру чи то цокання годинника, що переливаються в тонкі звуки електросоулу. Напрочуд філігранна робота й один із найкращих українських альбомів 2016-го загалом.

Читайте також: Навігатор. Релізи травня: Жадан і Собаки, ЛУНА та інші

Violet Noise — Don`t Play This Game

Дебютний міні-альбом із трьох треків від молодої київської команди, натхненний книгою психіатра Еріка Берна «Ігри, в які грають люди». Clyde — пісня про відому злочинну пару Бонні та Клайда — із сильною басовою лінією та плаваючими гітарами а-ля Foals; Wish I Met You Before — привіт бруднуватому гаражному рокові ранніх Arctic Monkeys, що не може не запам’ятатися чіпким соло; City Lights у минулому житті взагалі була соулом, але під кінець переросла у ледве не грандж. Харизми, смаку і технічності Violet Noise не позичати, але відкритим залишається питання про те, чи зможуть музиканти у втечі від соціальних сценаріїв не піддатися чужим сценаріям музичним.

Phooey! — III

Маленький ребрендинг one-man-band проекту Phooey! від Нікіти Огурцова та черговий реліз — III — третій у 2016 році, вийшов на лейблі Two Lovers Records. Із цими піснями Нікіта уже давно грає живі концерти (чим успішно бентежить фанатів його англійськомовних альбомів), а перший російськомовний альбом є своєрідним продовженням дискографії попереднього гурту Нікіти  — «Ноздри», який випустив два альбоми — I і II відповідно. Найбільш цілісний, грубий та завзятий з крайніх релізів (цього разу не 15+ треків, а лише 9), що, нарешті, не губить якість у своїй кількості. III — більш ностальгійний і пригнічений, ніж солодкий і ласкавий, як можна було очікувати, також найбільш продуманий і скоріше мінімалістичний, ніж набитий багатошаровими звуковими доріжками. «Та перефразовуючи самого Нікіту Огурцова, «все [не] зря».

Stoned Jesus  —  The Seeds, vol.II (2016)

Повтор вдалого  краудфандингового експерименту 2013 року — уже другий лайв-збірник джемів флагманів українського андеграунду Stoned Jesus, які нещодавно відіграли сет на французькому фестивалі Hellfest, не так давно повернулися із туру Південною Америкою та мають повністю забуканий літній фестивальний сезон (в т. ч. українськими датами). Випуск такого збірника мало розповість про музичне спрямування нового альбому (скільки не намагайся зрозуміти, куди підуть хлопці цього разу, все одно заплутаєшся, а потім в кінці треку «202» тобі взагалі скажуть, що це «**йовий джем»), проте є очевидним сигналом до збору наступного врожаю. Інтригу тримає лайв пісні Starshine Harvest 2010 року — зрештою, це зовсім не означає, що вона піде в альбом, однак ми пам’ятаємо думову Rituals of The Sun із зовсім не думового The Harvest 2015 року.

бичкрафт — шадуф

Другий альбом київських нойз-рокерів, що виходить на бруклінському лейблі Wharf Cat Records, шадуф — це спроба обтесати камінь таким чином, щоб скульптура, яка повинна вийти врешті-решт, залишилась з носом та зберегла свою форму. Альбом не можна слухати випадково, за піснями скоріше стежиш, намагаєшся з’ясувати, підозрюєш і загалом залишаєшся задоволеним кінцевим результатом. У рамках однієї пісні крайнощі нойзових безумств можуть раптово упорядковуватись у цілком зрозумілі гармонії, тоді скульптура набуває форми зі своєю досконалою симетрією. Від цього і складається враження, що кроки хлопців спрямовані убік і трохи вперед, обережно та далекоглядно. Що ж, бичкрафт відправляються у тур штатами завдяки букерам свого лейблу — власне, після випуску альбому це цілком логічний перебіг подій. Більше про себе, співпрацю з лейблом та майбутній тур  хлопці розповіли у нашому інтерв’ю.

Edgy Point — EP

Потужний танцювальний дебютний EP Edgy Point із Житомира — це гармата з лоуфайними бойовиками, навіяними бекграундом електроніки дев’яностих, які, однак, залишають тільки враження актуального. Скоріш за все сім пісень  міні-альбому були відібрані серед безлічі напрацювань для дебютного релізу, що можна помітити в сирості композиції та неповному розвитку аранжувального потенціалу. Альбом Edgy Point — це короткі, проте влучно сказані речення, а не розлогі есе, які балансують на межі надмірного мінімалізму і вишуканої обточеності.

Обкладинки релізів — зі сторінок музикантів у ВКонтакте

Матеріал підготували Філ Пухарєв та Сергій Воронов

  • 72
  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.