Звіти

«Ні обіцянок, ні пробачень»: ReSpublica 2016

ReSpublica традиційно був крапкою літніх українських оупен-ейрів з початку свого існування, хоча сам фестиваль і припадає на перші дні осені. Ми не були на попередніх п’яти і не можемо порівнювати, що ж змінилося в легендарному anti-money фесті провінційного Кам’янця-Подільського. Нам багато разів кричали «Радоваться!». Але чи варто вірити цьому фестивальному девізові?

Respublica

Інфраструктура

Перш ніж говорити про типові хардкорні умови цього фестивалю (про що ми наслухалися чимало, і, скоріш за все, були готовими до цього), їжу, наметове містечко, і все, що так люблять обговорювати, просто варто згадати, що квиток на всі чотири дні коштував 350 гривень (при такій кількості виконавців). А пропустивши через цей фільтр всі наші претензії, у сухому залишку отримаємо тільки жахливі фудкорти. Варто забути про «відмінне» прибирання території, прежахливий зв’язок та інші незручності. Але ж надворі 2016, ну, ну… Що ж, 350 гривень так 350 гривень, і не таке переживали.

Лайн-ап

Перед тим як їхати на фестиваль, ми визначили, на кого підемо. Як ви могли помітити, у нашому списку не було артистів головної сцени. Це не снобізм, а інший вимір музичної ситуації. Коли ви дивитеся на лайн-ап головної сцени, де хедлайнером, скажімо, першого дня є «Скрябін» без Скрябіна з Женею Толочним на вокалі, ви можете спокійно піти до сцени Art Dvir і послухати Semmar з актуальнішою музикою. Але ж ні, якщо ви типовий фестивальний резидент, то мусите поностальгувати разом із купою однодумців під хіти легендарного гурту, яким варто було б, по-чесному, починати свої власні музичні проекти.

Respublica

О, Kadavar приїхали. Це потужно, але не більше. Декілька годин тому на цій же сцені грали Somali Yacht Club, які скоріше вибивались із загальної концепції головної сцени, ніж доповнювали її. Туди ж можна вписати і «Вагоновожатых», на яких ми очікували потужний слем (у найкращих традиціях фестивалю) під бойовик «Хундертвассер Хунта». Але цього не відбулось. Стоп. А, так це тому, що більшості людей насправді байдуже, хто грає на сцені. Це ж фестиваль, сюди люди приїздять не музику слухати.

Respublica

О, «Кожаный Олень». О, Louna. О Боже. Ми з великим оптимізмом віримо в зміни музичного лендскейпу, та коли всі говорять про позитивні зрушення, просто гляньте на лайн-ап головної сцени фестивалю ReSpublica. Проте якщо забути все це і піти в Art Dvir, можна не перейматись тим, що відбувається на інших сценах.

Art Dvir — це кораблик ще несформованої інді-індустрії, твердиня інтелектуалів (ми бачили, як ви кричали «уходиш — ну і п***уй») та рятівне коло для тих, хто приїхав сюди не за дешевою медовухою та відголосками кінця нульових років. Тут можна було зависнути на всі чотири дні фестивалю, що ми фактично й зробили. Схожа ситуація в Tonnel (включно з Robust Stage), однак занадто часто ми чули «А як ваша група називається?». А що таке «Пирятин», що розмітився разом із The Heavy Crawls у програмі фестивалю?

Respublica

Shortparis — це ліпше, ніж секс. Якщо ви були на їхньому концерті в Києві чи Львові, або ж разом із нами, ви знаєте, про що ми. «Наадя», Vosmoy, «Хамерман Знищує Віруси», «Петля Пристрастия» — це надто жорстоко (тут вже у хорошому сенсі), переключатися з одного самородка на іншого майже неможливо. А вищезгадані музиканти якраз заслуговують того, щоб люди ходили на їхні сольні концерти.

Respublica

Наші враження від фестивалю нічого не означають, це наша картина дійсності, де в одному і тому ж місці відбувається театр абсурду декількарічної давності (привіт Арсенові Мірзояну і його муралові Чапліна на місцевому «МакСмак») та скромна вечірка «молодих і перспективних» музикантів, хоча насправді уже сформованих і самодостатніх. І наша картина дійсності не збігається з вигуками «Артур — сіськи», смаженою ковбаскою та захопленням уже покійним Горшком.

І насправді так мало бути, ніхто не казав, що продати фестиваль можна без іменитих хедлайнерів, які переважно є тільки сумарною кількістю проданих квитків. Та з іншого боку, без тих людей, що приїхали «потусити», не було б публіки того ж Art Dvir (яка іноді заходила сюди випадково). Це перехідна стадія, вимушені кроки, це лакмус.

Respublica

Саме тому фестиваль ReSpublica 2016 залишив неоднозначні враження. Але ми знали, на що йшли. Бо ж «ні обіцянок, ні пробачень», як співав Віктор Павлік зі сцени Ратуші. Ми опинились на межі двох реальностей, і хтозна, скільки знадобиться часу, щоб із двох залишилась тільки одна, яка повинна вижити. І більше того — розвиватися в умовах, коли… а ви й самі знаєте, в яких умовах.

Повний фотозвіт із фестивалю — у нашій галереї:

ReSpublica 2016

Фото Максима Сердюка
Фото з обкладинки Ляни Мицько

  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.