Iнтерв'ю

Віктор Лихолай: «Музиканти, які вийшли на певний рівень, прагнуть виступати десь за межами Черкас»

Віктор ‘ZBIG’ Лихолай – доволі відома людина в рок-колах Черкас. За більше ніж 15 років музичного досвіду він встиг пограти в гуртах «Збіг обставин», «Как в Аптеке» та «Варка». Muzmapa спробувала поглянути на рок-музику Черкащини очима Віктора й дізнатися більше про місцеву тусівку, фестивалі й концерти, студії звукозапису, а також те, чи зможе дати це місто музичного героя всеукраїнського масштабу.

гурт Збіг Обставин, Черкаси

Від «Аматора» до «Збігу обставин»

У дитинстві в мене не було мрії стати музикантом, та й музику я спочатку слухав танцювальну. Але в один прекрасний момент познайомився з творчістю Nirvana, і світ перевернувся з ніг на голову. У 14 років я почав грати на гітарі. Ми з однокласниками збиралися вдома й намагалися щось грати разом, але це було несерйозно.

Наш тодішній гітарист вступив у ЧДТУ (Черкаський державний технологічний університет – Muzmapa), і тамошній художній керівник шукав гурт, який би виступав на різноманітних подіях. Він надав нам місце, інструменти, і з того часу ми «підсіли» на музику. Ми розуміли, що ми практично нулі в ній та назвалися чесно – гурт «Аматор».

Поштовхом до розвитку став прихід до гурту вокалістки Насті Пєпєляєвої з унікальним голосом, талантом, слухом. Вона показала всім нам, до чого маємо прагнути. Із часом ми зрозуміли, що виросли і можемо відмовитися від старої назви, остаточно зупинилися на «Збіг обставин». Із того часу стали частіше виступати, з’явилися перші записи. Все це було добре, допоки Настя не поїхала на ПМЖ із батьками до Ізраїлю. Через деякий час гурт припинив своє існування.

Паралельно зі «Збігом Обставин» існував гурт «Как в Аптеке», де барабанщик «Збігу» Діма Смілянець був лідером і вокалістом. Якщо «Збіг обставин» – це була скоріше альтернативна музика, то «Как в Аптеке» ішла більше в грандж, панк. Цей колектив мав кілька етапів свого становлення. Розпавшись разом зі «Збігом Обставин», він був реанімований у 2007 році в новому складі, та після двох плідних творчих років гурт чекав схожий сумний фінал – від’їзд його лідера: Діма поїхав на ПМЖ до іншої країни.

Після цього «Збіг обставин» був на кілька років відроджений без Насті. Склад гурту був змінений докорінно. До колективу приєдналися відомі черкаські музиканти: Андрій Ківушин, Антон Линок, Костянтин Красюк, а трохи згодом з’явився ще один гітарист, Макс Шелудько, який до того часу займався записом наших пісень. Грали, поки не розійшлися погляди на подальший розвиток, адже частина колективу прагнула до більш важкої музики, а інша навпаки – до її полегшення. Після ефіру на радіо «101 далматин», у програмі Sound CHE, де ми дали акустичний міні-концерт, ми припинили репетирувати та займатися разом.

Про складнощі 90-х: між гопниками й неформалами

У ті часи була реальна ворожнеча, яка дуже гостро відчувалася, між двома групами. З одного боку, були неформали. З іншого – гопники. Я, наприклад, на всю школу був єдиним, хто носив довге волосся. Однокласники до мене звикли дуже швидко. А от на інших людей це діяло, як червона ганчірка на бика.

Згадується концерт у 1998 році гурту Crasher, який грав класичний death metal. Тоді під Палацом молоді, де проходив цей концерт, зібралася велика кількість представників гоп-руху. Людей, які виходили на перекур або просто подихати свіжим повітрям, по-одному відловлювали та били. Другу моєму, на той час ще майбутньому барабанщику «Збігу Обставин», не пощастило, бо незважаючи на те, що він вкрай обережно виходив на Південно-Західному (мікрорайон у Черкасах, де, зокрема, розташований Палац молоді – Muzmapa), його спіймали в той же день на Митниці (мікрорайон на півночі Черкас – Muzmapa) і доволі жорстоко побили. Наді мною, видно, якийсь оберіг існував: у той момент я був із молодшим товаришем, якого мені віддали батьки під велику відповідальність, і ми з ним щасливо дісталися дому.

Коли така ворожнеча пройшла, я навіть і не пам’ятаю – це відбулося раптово й непомітно. Усім стало по цимбалах, яке в тебе волосся, яка в тебе футболка, чи є в тебе «фєнька», сережка у вусі. Якось подорослішало суспільство, мабуть.

Тоді були й інші проблеми, окрім гопників. Дістати звичайну електрогітару – було великою вдачею. Тому грали хто на чому – хто на саморобних гітарах, хто – на витворах совкового мистецтва на кшталт «Урал». І це серйозно стримувало розвиток. Нам розповідали історії про закордон, де дитині, яка приходила до школи й показувала якісь музичні таланти, одразу давали все необхідне для того, щоб ці таланти розвивати. Це все на той час викликало білу заздрість. Ми сподівалися, що якщо не ми, то наші діти житимуть у тому світі, де це буде доступно. І наші сподівання справдилися.

Музична тусівка, фестивалі і пасивні черкасці

У часи, коли я починав займатися музикою, нам доводилося об’єднуватися в гурти, бо так ми відчували себе більш захищеними. У той час неподалік від площі 700-річчя Черкас був магазин Kodak, директор якого виставляв свою апаратуру, і майже щодня там виступали черкаські команди, була можливість проявити себе молодим виконавцям. Саме там, у 1999 році, на концерті «Мандаринового раю» ми з однокласником показали мою першу пісню, що і стало поштовхом до створення гурту «Аматор».

гурт «Аматор», Черкаси
гурт «Аматор», Черкаси

Коли погода вже ставала більш прохолодною, ми збиралися біля Річпорту на сходах із лавками. Це була одна з наймасштабніших за весь час неформальних тусівок, коли люди приїжджали з інших мікрорайонів, просто щоб зібратися разом, співати пісні, спілкуватися.

Зараз я бачу зворотну тенденцію. Кожний гурт існує більш відокремлено, має вузьке коло спілкування, своїх прихильників. Таких глобальних рухів, які би об’єднували всіх музикантів і представників неформального руху, я не бачу. Можливо, я помиляюся через те, що не маю багато часу за цим стежити.

Ще в ті часи, коли я починав, у Черкасах проводили фестивалі «Червона рута», «Зоряний дощ», «Шлях». Пізніше з’явилися «Трипільські зорі». Було декілька фестивалів «Антисуррогат». Але одним із найбільш важливих фестивалів завжди лишався «Рок-Візок». Він об’єднував не лише черкаських, але й музикантів області, і він завжди у моєму сприйнятті був центральним фестивалем черкаської рок-музики. Ми теж на ньому виступали різними складами.

Зараз інколи проводяться концерти в Будинку культури Кулика. У Річпорті все літо, щовихідних, відбувалися рок-концерти. Були нові імена, були люди, які виступали вперше. Думаю, якщо власник  «Старої пристані» (закладу, де проводилися виступи – Muzmapa) підтримуватиме цю марку й надалі, то це дуже непогана база для того, щоб стимулювати музикантів до розвитку.

Можливо, мені здається, але концертний рух у Черкасах у порівнянні з 3-4 роками тому став не таким розвиненим. І навіть музиканти, які вийшли на певний рівень, прагнуть виступати десь за межами Черкас.

Я би не сказав, що серед населення Черкас концерти затребувані, людей швидше силою заганяти треба. Коли ти приїжджаєш в інше місто, зустрічаєш зовсім іншу реакцію людей: вони хочуть слухати українську музику та приходять на концерти. Коли я сам починав грати, потрапити на концерт було подією, до якої готуєшся, якої чекаєш, яку згодом обговорюєш. Зараз це може бути черговим епізодом у житті, який наступного дня люди й не згадують.

Як гаражі студіями звукозапису ставали

У Черкасах існувала студія звукозапису й паралельно репетиційна база Paradox. Практично всі пісні ми записували там. Цією студією займалися музиканти на базі гурту «Кальдера». Звукорежисерами були Олександр Васенко, Максим Шелудько, Олексій Бочковський. Це був гаражний кооператив, де один із гаражів був повністю перебудований під студію. Достатньо зручно: і не тісно, і гарна звукоізоляція, і достатньо пристойне обладнання. Репетирувати там було одне задоволення. Певний час там же відбувався і запис, у сусідній кімнатці. Але згодом студія передислокувалася з гаражного кооперативу до готелю «Росава». Там усе стало більш професійним. Одна кімната режисерська, інша – для запису, велика, де можна було гарно визвучити насамперед барабани.

На жаль, через економічну кризу й нерентабельність Paradox закрився декілька років тому. Вони працювали досить довгий час, і дуже сумно, що вони не лише припинили своє існування, а й повидаляли весь матеріал, який у них був накопичений. Для того, щоб триматися на плаву, треба було, щоб у них щодня хтось писався, щоб сплачувати за аренду і самим щось заробляти.

Зараз, наскільки мені відомо, є студія «23» – це нашого місцевого музиканта Саші Пономарьова. Про неї мені розповів колишній звукорежисер Paradox’у Саша Васенко. Він мене заспокоїв: непогана студія, тому і в Черкасах є можливість нормально записатися.

Найяскравіші персонажі: від Боброва до панка з «Детсткого сада»

Насамперед почну з гурту «Ефект метелика», одного з найстаріших і найвідоміших у Черкасах, та його лідера Сергія Боброва. Вперше про Сергія я дізнався на одному з концертів у Kodak, коли виступав гурт «Мурена». Тоді я ще не знав, що він актор театру. Але це було видно з артистичності, його подачі на сцені. Сергій – дуже талановита людина, з якої я сам намагався брати приклад. Для мене він був і є одним із флагманів рок-музики в Черкасах. Але назвати його екстраординарною людиною я не можу. Він завжди був розсудливим, виваженим, не за роками мудрим. Окремо хочу виділити їх бас-гітариста Андрія Ківушина, адже саме він був басистом оновлених гуртів «Збіг Обставин» і «Как в Аптеке». Вважаю його найкращим бас-гітаристом нашого міста та просто неймовірно чудовою людиною. Також хочу виокремити Костянтина Доброцького, гітариста «Ефекту метелика». По-перше, мені пощастило певний час грати з ним разом ще на початку свого творчого шляху, а по-друге, він майже завжди був моїм музичним провідником, відкриваючи час від часу нові грані музики.

Якщо згадувати про екстраординарних особистостей, то це однозначно гурт «Детсткий сад». Їхній вокаліст Ед був сам із Воронежа, але довгий час жив у батька тут. Він справді вирізнявся з натовпу, бо був панком, а в нас таких у класичному розумінні не було взагалі. А він був максимально наближеним до цього поняття – найперше своєю поведінкою, здатністю на неординарні вчинки, насамперед на сцені. Я ніколи не забуду, як вони виступали в нічних сорочках , і це було дивиною для усіх достатньо традиційних і консервативних Черкас. Звичайно, це перегукувалося з витівками гурту Nirvana, але все одно шокувало черкасців.

З Максом Шелудьком було найкомфортніше працювати, бо мені подобається його бачення музики. Гурт Pandah, у якому він грав, був одним із тих, котрі дуже сильно вирізнялися на тлі інших завдяки своєму звучанню. Зараз Макс створив із дружиною Ірою гурт Pandahead, що можна в принципі назвати реюніоном, частково через те, що це знову навколо Максима побудовано.

Про музичні бренди міста, або Не «Бумбоксом» єдиним

Всі знають, що з Черкас вийшли такі музиканти, як Андрій Хливнюк, Ірена Карпа. Мало хто знає, що в гурті «Тартак» екс-барабанник і бас-гітарист – черкасці. «Мандариновий рай» – гурт, який перебрався до Києва з Черкас. Більшою мірою можна називати черкаським брендом саме Хливнюка, бо першочергово гурт базувався на черкаських музикантах і називався «Графіт». І саме «Графіт» схарактеризував цей самобутній стиль, який зараз «Бумбокс» продовжує.

Кількість талановитих людей у Черкасах завжди була велика. Зараз у них просто з’явилася конкуренція. З’являються гурти, які різко відрізняються на тлі того, що було до них, і хочеться вірити в успіх кожного з них.

Можу виокремити гурт 4Films. Стиль, який вони обрали, не новий для світової музики, але достатньо свіжо звучить в українських реаліях, особливо коли вони з української переходять на англійську мову.

Варто сказати про те, що тут ще є гурти немолоді, але вони продовжують ставати більш професійними, продовжують дивувати. Нещодавно зібрався гурт «Муха». Зараз там в основному нові  музиканти, від старої «Мухи» лишився лише її вокаліст, але цей гурт дуже «древній» навіть для Черкас. Це був той гурт, який стабільно виступав, писав пісні, про який знали. Ті ж «Ефект метелика» до кожної нової пісні підходять із бажанням продемонструвати весь діапазон своїх музичних і творчих можливостей. Можна взяти їхню творчість у розрізі років і зрозуміти, що люди реально не бояться експериментувати. Дуже багато різних музикантів пройшло через цей гурт, і кожен привносив щось нове. Мені подобаються їх концерти – дуже гарна віддача, дуже хороший контакт зі слухачем, що важливо.

Власні творчі плани й золоті часи для молодих музикантів

Зараз я вже півтора роки без музики. Розрив із гуртом «Варка», де я був бас-гітаристом, став болючим ударом, бо в кожен проект вростаєш корінням. Рік тому я зрозумів, що так далі не можна, почав вести переговори з музикантами, отримав попередні згоди. Чекаємо, поки гітарист – він програміст – здасть проект, і готові спробувати створити новий проект.

Зараз, я вважаю, золотий час для тих, хто думає – займатися музикою чи ні. Однозначно – займатися. Це те, що робить людину щасливою. Неправильно жити без відчуття щастя, а лише будувати плани на те, що будеш щасливим у майбутньому. Треба бути щасливим сьогодні і зараз. Коли гурт зігрався і грає, то навіть глядачів не треба – ти вже кайфуєш на самих репетиціях.

гурт Збіг Обставин, Черкаси, останній ефір на радіо «101 далматин»
гурт «Збіг Обставин», Черкаси, останній ефір на радіо «101 далматин»

Щодо змісту майбутньої творчості – досить довго в мене були переважно пісні на інтимну лірику, з невеликою частиною соціальних текстів. Але думаю, якщо зараз я зберуся й почну писати нові, то вони вже більше підуть у бік соціальних проблем. Про кохання можна співати вічно, але всі ці пісні одна на одну схожі по своїй суті, музикант або зізнається комусь у коханні, або жаліється всьому світові, що його хтось не любить. Але зараз ціла країна зазнає змін зсередини. Я бачу, що люди стали більш чуйними, сприйнятливими. Рівень рефлексії виріс, і ми повертаємося від неправильної приказки «моя хата скраю – нічого не знаю» до «моя хата скраю – першим ворога стрічаю». Ці зміни дуже розтягнуті в часі, але вони все ж відбуваються. Ми ще маємо масу ворогів, у тому числі всередині держави, всередині самих себе. Але йде боротьба, і в ній загартовується нове покоління. Мені приємно усвідомлювати, що ми перебуваємо в епіцентрі цих подій. І коли думаю, про що писатиму в новому гурті, у мене не виникає сумнівів.

Світлини – із власного архіву Віктора Лихолая

  • 79
  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.