Альбоми

Навігатор: 10 найкращих українських альбомів лютого

В українській музиці немає поганої погоди — вона просто існує і дарує нам альбоми різного ступеня задоволення. Лютий не став винятком, хоча був дуже близько до цього. Давайте слухати, які альбоми він нам приніс та що ви могли пропустити.

Український DJ Shadow, досвід Даніели Заюшкіної, глобалізація Reve ta Stohne, сумні чоловіки «Лінії Маннергейма», нічний сет Palmo X, безвихідний альбом, жування слів та лавровий вінок з гівна — все це є далі.

Palmo X

Оцінка: B-

Palmo X — A.T.C.W.

Palmo X весь лютий нагнітала інтригу, випускаючи розрізнені треки, і нарешті зібрала свої музичні думки докупи та об’єднала їх у альбом під назвою A.T.C.W. То що там на альбомі? Спочатку виникає враження, що в дніпровського гурту Monotonne з’явилася сестричка, однак це враження тимчасове і зникає після третього треку. Palmo X грає приємну танцювальну поп-електроніку, гарно співає, вміє зробити гарне аранжування, але все в підсумку звучить як нічний діджей-сет на якомусь радіо.

Це означає, що на даний момент якісь характерні риси, за якими можна одразу впізнати Palmo X з перших нот, відсутні, проте в неї є всі задатки для того, щоб наростити ще більше м’язів і голосно про себе заявити. Подивимось, що з цього вийде.

Inner Suffering

Оцінка: B-

Inner Suffering — Slow Dance on the Ashes of Failure

Атмосферний, похмурий, крижаний, безмежно депресивний і повільний реліз підійде не тільки любителям «холодних» відчуттів, але й тим, хто хоче загубитися під байдужим сяйвом зірок у містичному зимовому лісі власної душі з демонами та демоницями. Інколи пісні звучать так, ніби Bohren und der Club of Gore захопилися норвезьким язичництвом і важкими гітарами, а інколи — немов хтонічні істоти прилетіли з інших світів, щоб проковтнути нашу планету (що для слухача, непідготовленого до блеку та його похідних, є нормальною асоціацією). Красивий у своїх чорноті, мерзлоті та безвиході альбом.

Reve Ta Stohne

Оцінка: B+

Reve ta Stohne — Міфологія

Як це називається, коли український гурт використовує монгольський горловий спів, пише тексти українською і англійською, співає про різні дивні містичні речі, а сама музика схожа на якийсь акустичний гранж, під який хочеться агресивно танцювати, немов під час якогось стародавнього ритуалу? Хтось це називає «кросовером», хтось — глобалізацією, і всі праві, однак це всього-на-всього гурт під назвою Reve ta Stohne, що випустив екзотичний реліз, в якому намішано все вищесказане. Дуже цікава робота, а крута пісня Vanha взагалі нагадує пісню гурту System of a Down — Chic’n’Stu, у гарному сенсі. Альбом дуже впевнений, і потенціал радує. Слідкувати, чекати новинок однозначно.

Львівський Змій

Оцінка: C+

Львівський Змій — Ц. Є.

«Львівський Змій» видав альбом, який дуже нагадує золоті роки нью-йоркського хіп-хопу. Тут можна почути Wu Tang Clan, Mobb Deep та інших культових реперів 90-х років з усіма складовими явища на кшталт джазових семплів і максимально депресивної мелодійності. Однак якщо музично «Змій» тягнеться до олд-скулу і досить успішно, його читка — це класичне слов’янське бубоніння, пряме, як двері, без жодного натяку на інтонування чи якусь голосову гру.

Це жування слів нагадує скоріше про пост-радянські під’їзди і «русский рэп» на самому початку, в яких головне — це текст, а на інше можна і забити. Але якщо на це можна було б закрити очі, то на останні треки — ніяк, бо цю суцільну реп-шароварщину з Тарасом Шевченком і козаками слухати без фейспалму неможливо.

Линия Маннергейма

Оцінка: B-

Лінія Маннергейма — Де Твоя Лінія?

Супергурт з гучною назвою «Лінія Маннергейма» складається з дуже сумного Сергія Жадана, який разом з теж сумним Олегом Кадановим з колишнього «Оркестру Че», гітаристом Євгеном Турчиновим та обережним Дмитром Зінченко з гуртів 5R6, Small Depo та Stoned Jesus вирішив відійти від молодецького ска-панку «Жадана і собак», зануритись у поетичну рефлексію і випустити альбом, який манерою висловлювання інколи нагадує Антона Слєпакова з гурту «Вагоновожатые».

«Де Твоя Лінія?» — це пронизливий, ліричний, часом гіркий альбом, один з рідких випадків, коли поезія, покладена на музику, звучить органічно і не ріже вуха. Обидва елементи не викликають відторгнення, залишаючи приємний гіркуватий післясмак незавершеності. І так, читати вірші та розповідати історії у напівелектронному акустичному мінорі Жаданові вдається значно краще, ніж співати панк.

Пирятин

Оцінка: C-

Пирятин — Атентат

Гурт «Пирятин» обрав складний шлях оспівування темних сторін життя. Вони співають про алкоголіків-вурдалаків, поліцаїв, прокурорів, москалів, гімно, обісрані штани та інші чарівні речі, і вся ця контркультурна діяльність звучить так, ніби музиканти заснули в околицях Лук’янівського СІЗО під ірландський фолк, прокинулись під російський блатняк і записали свій сон на віджатий диктофон. До чого тут атентат («замах на вбиство» з німецької) і кого зібрався вбивати гурт «Пирятин» на чолі з Іваном Семесюком — невідомо, але першою жертвою точно стане мозок слухача.

По-перше, співати Іван поки не вміє, а може, не хоче; по-друге, матюки у піснях звучать так, ніби їх тільки вивчили. По-третє, весь цей туалетний гумор не викликає ніякого сміху. Ну а сама музика була б звичайнісіньким айріш-фолком, який можна послухати під настрій, якби не всі пункти, перелічені вище. Тож на лавровий вінок із гімна дебютний альбом заслужив (читайте про це у нашому інтерв’ю з «Пирятином»), проте до звання «Гімно місяця» потрібно ще трішки постаратися, щоб ми про таке не писали.

Vivienne Mort

Vivienne Mort — Досвід

Оцінка Muzmapa: B+

Цінність поезії полягає у відсутності остаточних відповідей і в можливості смислової гри. Саме тому інтерпретувати усі символи неможливо, особливо коли вони мають особисте значення — це і буде зіткненням досвіду двох істот, яке може перерости у справжню бійню. І єдиним можливим шляхом до того, щоб уникнути кривавого конфлікту, є звичайна довіра — саме на цьому будується комунікація між творцем та слухачем. Здається, «Досвід» і став для Vivienne Mort і Заюшкіної провідником зі світу ностальгії, солодкого, комфортного, однополярного суму, дитинства, маленьких ручок та університетів у світ реальний, дорослий.

Прочитати колонку повністю можна за посиланням.

Lemojovie

Оцінка: B

Lemojovie — We Do

Хлопці з Lemojovie люблять Англію. Там, у тій Англії, давним-давно з’явилися кумири Lemojovie — усілякі мессів еттаки, портісхеди, трікі, ред снепери й анкли з діджеями шедовами (хоча він із Каліфорнії). Саме цих виконавців можна розчути на дебютному альбомі електронного дуету — звичайно, у різних дозах, однак вплив сховати складно — та й навіщо ховати такий чудовий вплив?

На альбомі We Do можна знайти і хіп-хоп, і техно-диско-фанк, і ніжний тріп-хоп, і все це звучить досить бадьоро — настільки, що це помітили навіть на ВВС Radio Merseyside з Ліверпуля і взяли собі у ротацію найгірший трек альбому під назвою Where Are You From. Дебют вийшов басовитим — низькі частоти привертають на себе увагу, особливо у піснях FeelIn, Level Up і My Room. От і в нас з’явився свій DJ Shadow — радіємо і слухаємо.

 Way Station

Оцінка: A-

Way Station — The Way of Minstrel

Гурт Way Station завжди міг відтворювати своєю музикою будь-які відкриті простори — від пустель та рівнин до космосу та океанів. У цих пейзажах щось завжди перебуває у русі — як і людина, що слухає Way Station. Під цю музику мають відбуватися важливі, натхненні та монументальні речі, і вони відбуваються, але десь усередині. Подібним музичним ефектом володіли Pink Floyd — це та пронизлива музична відкритість, яка може викликати агорафобію перед величчю нашого світу. Way Station якимось магічним чином наслідують цю здатність виштовхувати слухача зі своєї оболонки у світ чи навпаки — вливати світ у слухача, і це дуже цінний дар.

Ілюстрації взяті з офіційних сторінок артистів у соцмережах

  • 261
  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.