Індустрія

Химери Даніели Заюшкіної (Vivienne Mort)

Є тип виконавців, які існують у власному вимірі. Вони не люблять, коли до них намагаються увійти — зачиняють двері, лишаючи загадку про себе у своїй музиці. До таких інтровертів відносяться Джим Моррісон, Сід Баррет, Курт Кобейн, Джон Леннон. Вони зачиняються у вежі і неохоче впускають гостей — це можна побачити у їх виступах та інтерв’ю. В українській музиці є представниця такого типу виконавців — Даніела Заюшкіна з гурту Vivienne Mort.

У 2010 році побачив світ перший міні-альбом гурту — мелодійний та наївний «Єсєнтукі LOVE» з пафосною і зайвою гітарою (від якої, на щастя, музиканти потім відмовилися). Це був такий собі кабаре-рок, що буде яскраво виражений у наступних альбомах. Саме на цьому альбомі світ отримав можливість насолодитися чарівним голосом Даніели Заюшкіної. Пронизливі, у чомусь наївні поезії, потужні клавішні партії, можливість здригнутися від примітивно-пафосних рокових елементів. Та, попри всі мінуси, спів Заюшкіної під фортепіано виконував роль цементу, на якому тримався дебютний альбом. Саме на цьому альбомі сформувався образ вразливої та натхненної поетеси. Вона виспівує свою сутність у навколишній світ, але не впускає світ у себе  — образ, який протягом кількох років лишатиметься стійким до внутрішніх і зовнішніх змін.

Гурт потребував ще два альбоми для того, щоб відкинути свій потяг до прилизаного театралізовано-музичного кабаре. З альбому Filin починається нова історія Vivienne Mort — похмуріша і драматичніша, інтровертна та замкнена на собі. Однак лірика Заюшкіної за ці 5 років не змінилася ні на йоту. Співачка починає нагадувати людину, яка загубилася у своїх глибинах — самотніх і холодних. У її ліриці панують образи зими, льоду, любові до абстрактного «ти» і нескінченного сну.

Заюшкіна зачиняється у своїй поетичній лабораторії, ніби намагаючись знайти потрібну алхімічну формулу, змішуючи ті самі інгредієнти і отримуючи на виході ту саму кришталево чисту і зворушливу пісню. При цьому зовсім не схоже, що Даніела Заюшкіна насолоджується та смакує свої травми — вона ніби намагається їх виспівати до кінця, однак вони знову і знову наповнюють співачку. Раз за разом змушують її блукати у своєму лабіринті з льоду та снів — чи то намагаючись наздогнати примару минулого, чи то знайти вихід до світу.

На наступному альбомі Rosa, який вийшов у 2016 році, з’являються нові теми — невпевнені та боязкі, але глибші, екзистенціальні. Даніела починає прокидатися від зимового сну. Її лірика складнішає, набуває нових відтінків та образів. На альбомі багато ледь помітних, боязких питань до бога, ледь відчутних натяків на Нього, спроб осмислити християнство — зима зникає, замість неї приходить весна, час воскресіння природи та Христа (Знаю, колись ти вірив в своє воскресіння/І так сильно вірив, і дійсно воскрес), пряме цитування секвенції Dies Irae Томмазо да Челано:

“Dies irae, dies illa

Solvet saeclum in favilla”

 

“День гніву, день цей

звільнить із праху покоління”

(«Хто такий»)

“Ніхто не чув, як я співала, ніхто не чув.
Моя душа іще не знала,
що ти є, а вже любила
І то вона — не я тобі відкрила…”
(«Пташечка»)

У 2016 році Даніела Заюшкіна потроху пробуджується від своїх химер. А в 2018 гурт Vivienne Mort випускає альбом «Досвід».

Ми завжди намагаємося здолати свої травми, опіки реальності. Деяким це вдається без втручання спеціалістів або наркотичних речовин, а хтось почуває себе у травмах затишно — це така форма ескапізму, зона комфорту, в якій особистість покривається мохом та павутинням, вважаючи свою постійність і відсутність внутрішніх змін за силу духу і стоїцизм. При цьому людина лишається дитиною, поки світ росте й біжить уперед. Однак лише переборюючи свій біль, свій травматичний досвід, можливо перейти далі, змінити заржавілий кут зору на речі, знайти у них щось нове і свіже, щось небачене.

Цінність поезії полягає у відсутності остаточних відповідей і в можливості смислової гри. Саме тому інтерпретувати усі символи неможливо, особливо коли вони мають особисте значення — це і буде зіткненням досвіду двох істот, яке може перерости у справжню бійню. І єдиним можливим шляхом до того, щоб уникнути кривавого конфлікту, є звичайна довіра — саме на цьому будується комунікація між творцем та слухачем. Здається, «Досвід» і став для Vivienne Mort і Заюшкіної провідником зі світу ностальгії, солодкого, комфортного, однополярного суму, дитинства, маленьких ручок та університетів у світ реальний, дорослий.

Емоційна складова музики впізнавана, проте голос та поезію гурту впізнати складніше. Деякі лейтмотиви незмінні, але прийняли інший вигляд. Замість звичних для Заюшкіної страдницьких образів у новій поезії з’являються глибші метафори. Так, у пісні «Гало» є відсилки до «Слова о полку Ігоревім» (На небі водночас чотири сонця/Яке з них моє?/Яке з чотирьох насправді гріє?) — чотири сонця є містичним знаменням катастрофічних змін; у пісні «Випустити з лап» можна почути примирення з травмою, відчуття одужання (Вибач за слабкість, я ще не зміцніла/Тертої кави мені буде досить); християнські мотиви чіткішають (Agnus Dei не знав/Який холодний тепер Іордан).

Творчість Vivienne Mort не нова чи унікальна. Гурт є яскравим представником сучасної української музики, вже класичним примірником інді-фолку, причому дуже продуктивним — за 8 років гурт випустив 6 релізів. Тим цікавіше дослідити, як змінювалася музика Vivienne Mort та його лідерка Даніела Заюшкіна, тому що в бурхливому потоці різноманітної музики, нот і акордів відшукується особистість і культурологія. На жаль, небагато виконавців здатні розказати захопливу історію свого розвитку й світогляду через власну музику. Vivienne Mort з Даніелою Заюшкіною це вдалося.

Якщо після цього тексту чи альбому «Досвід» вам стало сумно, пройдіть наш тест «Втамуй мій сум, сучукрмуз», у якому ми підберемо пісню, що точно відповідає вашому душевному стану.

 

  • 147
  •  
  •  
  •  
  •  
Коментарі (0)

Відповісти

Ваш email не буде розголошено. Обов'язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.